Пармський монастир

Як вiдмахаеш вiсiм-десять лье та побачиш, що довкола жодного муштрованого, iдь поштовими до якогось мiстечка, вiдпочинь там тиждень, попоiж бiфштексiв. Тiльки не бевкни нiкому, що ти був у вiйську, жандарми схоплять тебе як дезертира, а ти хоч i славний хлопчина, але ще не досить метикований, щоб замовляти жандармам зуби. Як тiльки знов одягнешся в цивiльне, порви на клаптi подорожню й назвися своiм справжнiм прiзвищем – Вазi. А що йому казати, звiдки вiн приiхав? – звернулася вона до капрала.

– З Камбре на Шельдi, це чудове мiстечко, може, чув? Там ще е собор i пам'ятник Фенелоновi.[99 - У Стендаля неточнiсть, пам'ятник видатному французькому письменниковi Франсуа Фенелону (1651–1715) у французькому мiстi Камбре було вiдкрито лише через десять рокiв пiсля битви пiд Ватерлоо.]

– Слушно, – сказала маркiтантка. – Дивись – нiкому нi слова, що ти був у битвi, не пробалакайся про Б. i жандарма, який продав тобi солдатську подорожню. А закортить вернутись до Парижа, iдь спершу до Версаля[100 - Версаль – колишня резиденцiя французьких королiв за 18 км вiд Парижа.

] i пройди з того боку через заставу i то пiшки, нiби вертаешся з прогулянки. Золотi своi заший у черес штанiв, а головне, при купiвлi чогось, не показуй усiх грошей: дiставай стiльки, скiльки треба заплатити. Прикро менi, що тебе живцем облуплять i пустять голого. А що робитимеш без грошей? Ти ж собi ради не даси, – i так далi i тому подiбне.

Довго ще торохтiла добра маркiтантка.

Капрал кивками схвалював ii поради, не встигаючи вставити бодай слово. Зненацька юрми, що сунули битим шляхом, спершу додали ходи, потiм метнулися лiворуч через придорожнiй рiвчак i щодуху кинулись тiкати.

– Козаки! Козаки! – кричали з усiх бокiв.

– Бери назад свого коня! – заволала маркiтантка.

– Боже борони! – сказав Фабрiцiо. – Скачiть, рятуйтеся, я вам його дарую. Хочете, дам грошей на нового воза? Половина того, що маю, ваша.

– Кажу тобi, бери свого коня! – гнiвно кричала маркiтантка i хотiла була спiшитися.

Фабрiцiо вихопив шаблюку.

– Тримайтеся мiцно! – гукнув вiн, двiчi-тричi плазом ударив шаблею коня, i вiн галопом подався слiдом за втiкачами.

Герой наш поглянув на шлях. Тiльки що тут простувало кiлька тисяч людей, лава за лавою, як селяни в церковнiй процесii. Пiсля крику «козаки» дорогу немов вимели, втiкачi покидали на землю кiвери, рушницi, шаблi та iншу амунiцiю.