Пармський монастир

«Де менi буде краще, нiж тут?» – думав вiн. А проте о другiй ночi вiн устав i одягнувся. Тут вiн довiдався вiд хазяйки, що його коня забрав той самий офiцер, який кiлька годин тому приходив з обшуком.

– От негiдник! – вилаявся Фабрiцiо. – Пограбував пораненого!

Молодий iталiець не був фiлософом, вiн зовсiм забув, як йому самому дiстався кiнь.

Анiкен, умиваючись слiзьми, сказала, що для нього найняли коня. Їй було жаль розлучатися з ним. Прощання було дуже нiжне. Фабрiцiо пiдняли i посадили в сiдло два кремезнi молодики, родичi доброi господинi.

Щоб вiн не звалився з коня, вони притримували його дорогою, а за кiлькасот крокiв попереду маленького каравану йшов третiй проводир i пiдозрiливо дивився, чи нема на шляху патрулiв. Через двi години зробили зупинку в домi хазяйчиноi небоги. Хоч як умовляв Фабрiцiо своiх супутникiв розпрощатися з ним, вони нi за що не погоджувались, запевняючи, що нiхто лiпше за них не знае лiсових дорiг.

– Але вранцi помiтять мою втечу, а коли з'ясуеться, що й вас нема вдома, дорого вам обiйдеться ваша вiдсутнiсть! – казав Фабрiцiо.

Рушили далi. На щастя, перед свiтанням густий туман повив рiвнину. До мiстечка прибули близько восьмоi ранку. Один з молодикiв пiшов дiзнатися, чи ворог не захопив поштових коней. Виявилося, що станцiйний наглядач устиг iх заховати, роздобувши десь жалюгiдних шкап i поставивши iх у стайнi. Подалися шукати коней у болотах, де вони були схованi, i через три години вже змiцнiлий Фабрiцiо сiв до благенького кабрiолета,[103 - Кабрiолет – двоколiсний, найчастiше однокiнний екiпаж.

] запряженого одначе парою добрих поштових коней. До нашого героя уже вернулася сила. Зворушливим було прощання з провожатими, родичами господинi. Грошi прийняти вони вiдмовилися, хоч як старався Фабрiцiо пiдшукати нагоду, щоб заплатити.

– Пане, грошi вам зараз потрiбнiшi, нiж нам, – вiдповiдали цi славнi хлопцi.

Нарештi вони вирушили назад додому. Збадьорений дорогою Фабрiцiо послав з ними листи, в яких висловив своi почуття добрим господиням.

Фабрiцiо писав зi слiзьми на очах, i його лист до юноi Анiкен, безперечно, дихав любов'ю.

Решта подорожi вiдбулася без особливих пригод. Пiсля прибуття до Ам'ена[104 - Ам ен – мiсто у Францii на р. Соммi.] вiн вiдчув сильний бiль вiд рани в стегнi. Сiльський ескулап прочистив рану недбало, i, незважаючи на кровопускання, вона загноiлася. Поки Фабрiцiо два тижнi лежав у готелi, який утримувала облеслива й жадiбна родина, союзники захопили Францiю.