Пармський монастир

Йшла вона мiж двома жандармами в формi, а слiдом теж у супроводi двох жандармiв велично виступав сухорлявий високий чоловiк, нiби той префект у процесii.

– Де ви iх перейняли? – запитав вахмiстр, якого зовсiм розвезло вiд вина.

– Тiкали через поле, а паспортiв при них нiяких.

Вахмiстр став нi в сих нi в тих. Йому треба було затримати двох арештантiв, а в нього на руках опинилося аж п'ятеро. Зi своiм штабом вiн вiдiйшов на кiлька крокiв, залишивши одного вартувати величного полоненого, а другого – держати коней.

– Сиди! – тихо сказала графиня Фабрiцiо, побачивши, як вiн вискочив з екiпажу. – Все обiйдеться.

Було чути, як один iз жандармiв вигукував:

– Дарма! Паспортiв вони не мають, отже, ми затримали iх цiлком слушно.

Вахмiстр, здавалося, вагався. Його турбувало прiзвище графинi П'етранера, генерала П'етранеру вiн знав, але про генералову смерть йому не було вiдомо.

«Граф П'етранера не з тих, хто простить кривду, якщо я недоречно заарештую його дружину!» – подумав вiн.

Поки тривали розмови, графиня озвалась до молодоi дiвчини, що стояла на курному шляху бiля карети, – ii врода вразила графиню.

– Синьйорино, у вас розболиться голова вiд сонця. Цей бравий вояк, – додала вона, киваючи на жандарма при конях, – звiсно, дозволить вам сiсти в коляску.

Фабрiцiо, який крутився бiля коляски, пiдiйшов, щоб пiдсадити дiвчину. Вiн пiдтримував ii за лiкоть, i дiвчина вже була стала на приступку, як раптом iмпозантний ii супутник, а вiн стояв за шiсть крокiв вiд карети, загув густим вiд пихи басом:

– Стiй на шляху, сiдати до чужоi коляски незручно!

Цього наказу Фабрiцiо не розчув.

Дiвчина зразу повернулася i скочила з приступки, але ii все ще пiдтримував Фабрiцiо, i вона впала йому в обiйми. Вiн усмiхнувся, вона спаленiла, i, коли вже ступила додолу, вони ще якусь мить дивились одне на одного.

«У в'язницi я мав би прегарну приятельку! – подумав Фабрiцiо. – Яке в неi високе i горде чоло! Вона умiла б щиро кохати».

Пiдiйшов вахмiстр i владно запитав:

– Котра з дам Клелiя Контi?

– Я, – вiдповiла дiвчина.

– А я – генерал Фабiо Контi, – вигукнув величний старець. – Я камергер його величностi принца Пармського.[107 - Принц Пармський – тут Ранунцю-Ернесто IV, вигадана дiйова особа роману, прототипом якого був герцог Моденський Францiск IV (1779–1846). В дiйсностi на той час Парма була пiд владою Марii-Луiзи, колишньоi другоi дружини Наполеона, австрiйськоi принцеси.