Пармський монастир

«Сфера вдачi наших героiв» i е поетичним свiтом роману «Пармський монастир» i воднораз домiнуючим аспектом в його структурi. Та й загалом поезiя Стендаля саме в серцях героiв, iхньому внутрiшньому свiтi, але героiв не звичайних, тобто таких, що не сходять до середовища, його ницостi й мiзерii, а протистоять йому. Але про це мова далi.

Сказане тут усiляко розбiгаеться з тими iнтерпретацiями «Пармського монастиря», яких дотримувалося радянське лiтературознавство, вбачаючи в ньому передусiм соцiально-полiтичний роман i цiнуючи його головним чином за «нищiвне викриття реакцiйного режиму Реставрацii».

Це надмiру соцiологiзоване й полiтизоване тлумачення, яке чiтко прив'язувало роман до полiтичноi iсторii початку XIX столiття й редукувало його позачасовий загальнолюдський змiст, перетворилося на стiйкий стереотип, що й нинi позначаеться у нас на його прочитаннi. Це засвiдчуеться, зокрема, навчальними посiбниками, котрi успiшно регенерують названий стереотип.

«Пармський монастир» був останнiм завершеним романом Стендаля, створеним десь за три роки до його смертi.

Небезпiдставно вiн вважаеться пiдсумковим твором письменника, в якому його життевий досвiд, духовнi шукання й колiзii, характернi теми й мотиви творчостi знайшли завершене, найбiльш повне i вiльне вираження. А це тим бiльш зобов'язуе хоча б у загальному обрисi представити життевий i творчий шлях його автора.

Справжне iм'я i прiзвище письменника Анрi Бейль, а Фредерiк Стендаль – один з його псевдонiмiв, до якого вiн найчастiше вдавався.

Народився Анрi Бейль 23 сiчня 1783 року в Греноблi на пiвднi Францii, в сiм'i адвоката. Йому було сiм рокiв, коли померла його мати, яку вiн, за його спогадом, «любив божевiльно». З батьком, людиною освiченою, але сухою й педантичною, стосунки не склалися ще в дитинствi, i вони лишилися чужими на все життя. Власне, в дитячi роки вiн не мав сiм'i, i ця «бездомнiсть» позначилася на його характерi, на «кочiвному» стилi життя без постiйного пристанища чи домашнього вогнища. Освiту майбутнiй письменник здобував у гренобльськiй Центральнiй школi, новому навчальному закладi, створеному революцiею 1789–1799 рокiв, де основна увага придiлялася природничим та точним наукам i громадянському вихованню. Найбiльшу любов i здiбностi вiн виявив до математики, – «науки, яка не терпить лицемiрства» за його пiзнiшим визначенням, – i пiсля закiнчення Центральноi школи був направлений у столичну Полiтехнiчну вищу школу.