Пармський монастир

Його страх не був безпiдставний: маркiз досить жваво листувався iз шпигуном, якого Австрiя тримала на швейцарському кордонi, за три лье вiд Грiанти, щоб вiн сприяв утечi вiйськовополонених, захоплених французами в битвах, а це могло не дуже припасти до смаку французьким генералам.

Свою молоду дружину маркiз залишив у Мiланi. Вона керувала там родинними справами, мала за обов'язок домовлятися про розмiри контрибуцiй, накладених на casa del Dongo,[36 - Палац дель Донго (iтал.)] як кажуть в Італii, i намагалася зменшити iх, що змушувало ii зустрiчатися з магнатами, якi погодились обiйняти громадськi посади, а також з iншими впливовими, хоч i не родовитими, особами.

Тим часом у родинi дель Донго сталася неабияка подiя. Маркiз знайшов нареченого для своеi юноi сестри Джiни, чоловiка дуже багатого й знатного. Але жених пудрив волосся, i тому Джiна завжди зустрiчала його вибухом реготу, а незабаром вона вчинила шаленство – одружилася з графом П'етранерою. Був вiн, треба визнати, чоловiк статечний i вродливий з лиця, але зубожiлого дворянського роду i, на довершення нещастя, палкий прихильник нових iдей. П'етранера був молодшим лейтенантом iталiйського легiону,[37 - Італiйський легiон – один з iноземних легiонiв (вiйськових загонiв вiд 3 до 6 тисяч солдатiв), створений пiсля першого iталiйського походу Наполеона (1795–1797). Легiони входили до складу французькоi армii.] що збiльшувало маркiзову досаду.

Минуло два роки, сповненi щастя й шалених веселощiв.

Паризька Директорiя,[38 - Директорiя – уряд Францii з 1795 по 1799 p… виконавча влада належала п'яти директорам.] намагаючись показати себе вже досить мiцною владою, почала виявляти смертельну ненависть до всiх, хто не був пересiчною особою. Генерали-нездари, поставленi нею на чолi iталiйськоi армii, програвали битву за битвою на тих самих веронських рiвнинах, якi два роки тому були свiдками чудес, здiйснених пiд Арколе i Лонато.[39 - Арколе i Лопато – селища в Пiвнiчнii Італii, де Наполеон 1796 р. перемiг австрiйськi вiйська.] Австрiйцi пiдiйшли до Мiлана. Лейтенант Робер, уже призначений командиром батальйону i поранений у битвi пiд Кассано, востанне гостював у своеi приятельки маркiзи дель Донго. Прощання було сумне. Разом з Робером поiхав i граф П'етранера, який супроводжував французiв у iхньому вiдступi до Новi.[40 - Новi – мiсто в Ломбарди, пiд яким у серпнi 1799 р. австрiйська армiя розбила французькi вiйська.