Пармський монастир

Всi тринадцять мiсяцiв, коли французiв не було у Мiланi, ця несмiлива жiнка ходила в чорнiй сукнi, знаходячи рiзнi приводи для жалоби.

Признаемося, що, за прикладом багатьох маститих письменникiв,[44 - Маеться на увазi роман англiйського письменника-сентименталiста Лоренса Стерна (1713–1768) «Життя й переконання Трiстрама Шендi» (1767), дiя якого починаеться задовго до народження героя.] ми почали оповiдь про свого героя за рiк до його народження. Власне, головною дiйовою особою цього роману е не хто iнший, як Фабрiцiо Вальсерра marchesino[45 - Вимовляеться – «маркезiно».

За мiсцевими звичаями, запозиченими з Нiмеччини, цей титул надаеться маркiзовим синам, «контшо» – графовим синам, «контессiна» – графовим донькам тощо (Прим. автора).] дель Донго, як кажуть у Мiланi. Вiн побажав з'явитись на свiт саме тодi, коли прогнали французiв, i волею випадку був другим сином маркiза дель Донго, того самого вельможi, про якого читачевi вже дещо вiдомо, а саме, що в нього було пухке й блiде обличчя, облеслива посмiшка i безмежна ненависть до нових iдей. Спадкоемцем усього родинного маетку маркiза був старший син дель Донго, Асканьо, – викапаний батько. Йому було вiсiм рокiв, а Фабрiцiо два, коли генерал Бонапарт, якого всi родовитi особи вважали давно повiшеним, зненацька перейшов Сен-Бернарський перевал[46 - Сен-Бернарський перевал – в Альпах, мiж Італiею та Францiею (малий) i Швейцарiею (великий).] i вступив до Мiлана – унiкальний випадок в iсторii; уявiть собi цiлий народ, ошалiлий вiд радостi. За кiлька днiв Наполеон виграв битву пiд Маренго. Все iнше зрозумiло без слiв. Сп'янiння мiланцiв сягнуло межi, але тепер до радостi долучалася думка про помсту: цей добрий народ навчили вже ненавидiти. Незабаром вернулися з вигнання тi з небагатьох патрiотiв, що вижили в бухтах Каттаро; iхне повернення перетворилося в нацiональне свято. Блiдi, схудлi в'язнi, з великими, здивованими очима дивно вирiзнялися на тлi нестримноi радостi, що буяла довкола. Для найзаплямованiших вельмож iхне повернення стало сигналом до втечi. Маркiз дель Донго один iз перших утiк до замку Грiанта. В багатьох родовитих сiм'ях батьки були сповненi ненавистi й страху, зате дружини й доньки, згадуючи, скiльки втiхи принiс iм перший вступ французiв у Мiлан, з жалем думали про тодiшнi веселi бали i вiдразу пiсля взяття Маренго заходилися влаштовувати iх у Casa Tanzi.[47 - В Бальному палацi (iтал.).