Сердешна Оксана

– А що, мамо, не вмiю, скажеш, прясти? – та покине гребiнь, та за рушник, що мати вишива iй же на придане, i почне такi ж квiтки ставити, як i мати, i заведе весiльних пiсеньок. То мати аж сплесне руками, i рада б то, що таке добро росте, i весело б то iй з нею, i жалкуе ii зоставити бiля себе, щоб не сумувала, i боiться ii пускати, щоб часом… дiвча молоде, щоб не загубила слави… Далi, скрiзь зуби, ще тiльки намiриться казати: «Та йди ж, йди…» – вже та й схопилась, вже i на шиi у матерi, вже i вицiлувала, вже i побiгла… i дверей не зачинила… вже тiльки чути – по вулицi йде i виспiвуе…

Нехай же коли мати хоч трохи зморщиться, що або недужа чим, або що таке, вже Оксани з хати i не виженеш, вже усе забула, i вже хоч у дружки сама перша приятелька кликатиме – не пiде нiзащо.

Вже вiд матерi нi на п’ядь; усе iй у вiчi дивитиметься, усе питатиме: «Що в вас, мамо, болить? Чого ви бажаете? Чи не покликати знахурки? Чи не розсердила я вас чим, та се ви не кажете, та стогнете, та жалкуете на мене». Там уже як пристане, та й вiдведе вiд матерi усяку журбу, усяку тугу, та хоч би й справдi недужа була, то Оксана ii розважить, розговорить, i лихо забуде.

А хоч би яка весела була, та побачить старця, калiку чи погорiлого, вже вона усе покине – зараз до нього, розпитуе, розпрошуе, озьме за руку, поведе до себе, нагодуе, обдiлить чим бог послав, на дорогу дасть i випроводить за село; тiльки i видко ii, як вона коло бiдностi в’еться та знай слiзоньки утира.

Обдiлила, випроводила, слiзоньки втерла, бiжить… вже вп’ять у бесiдi, вже i верховодить вп’ять, як була.

Отее ж тiльки що весна настае i сонечко позлизуе снiг де з яких горбикiв на пiску, вже Оксана i зiбрала свою команду: шатнулась-мотнулась з кiнця в кiнець, веде низку дiвчат i приговорюе: «Та чого ви будете сидiти по хатам? Бог дае весну, сонечко пригрiва, вiтерець тепленький, годi вам по запiчкам тулитися. Не обридла вам зима? Не докучило киснути у хатi? Будете старi, тогдi ще належитеся по печам, нагримаетесь з мужиками, налаетесь з дiтворою.

А чим будете згадувать своi молодii лiта? А бодай вам весело було! (Се вже в неi усiм i завсегда така лайка була). Ануте лишень, побiлимо!., а берiтеся у хрещика, у ворона, поведем кривого танця, хоровода, кострубонька, у жони». Зараз i попаровала усiх. Вже усi дiвчата гарнi, усi прибранi, усi повиряджуванi… та ба! ii знати вiд усiх.