Маруся

Так робив Наум Дрот…

От його-то постигла лихая бiда! Що ж вiн? Нiчого. Хвалив бога i з тим прожив вiк, що не вдався в тугу; а письменний не стерпiв…

От як се було.

Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п’яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн – вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочуе яку бiднiсть, надiлить по своiй силi i совiт добрий дасть.

За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому Господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так ii звали) ночi не поспить, усюди стараеться, б’еться i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн ii, скiльки мiг, i любив ii, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякоi лайки. Щодень хвалили бога за його милостi.

У в однiм тiльки була в них журба: не давав iм бог дiточок. Та що ж? Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов за своiм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був собi заможненький: було й воликiв пар б п’ять, була й шкапа, були й батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка, одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим орудувати.

Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам’ятi; хто нас поховае, хто нас пом’яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам i спасибi не скажуть. А Наум iй було i каже: «Чоловiковi треба трудитися до самоi смертi; дасть бог дiточок – дiткам зостанеться, а не дасть – його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться.

Нiщо не наше, усе боже. Достанеться наше добрее доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть. А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом’яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми ii. Стережись, щоб вона тобi не перепинила дороги до царства небесного. Сатана зна, чим пiдштрикнути; молися богу, читай «Ізбави нас од лукавого», то усе гаразд буде.