Маруся Богуславка

Хоч i топлять запорожцi

Клятих супостатiв,

Та аби в них по коморах

Скринi жакувати.

Хочуть нашi займанщини

У царя просити,

Щоб козацтва й жидовини

В села не впустити[1 - Як зайняв цар Олексiй Михайлович за Хмельниччини Бiлу Русь, дак визволенi з-пiд ляхiв мiщане перш усього просили в царя такого присуду, щоб у городах не жили в них нi жиди, нi козаки. (Читай про се, охочий, в друкованих актах.)].

Позбуваймо всю скотину

І стару хатину,

Та втiкаймо, покiль цiлi,

У царську краiну,

Бо я бачу, не бувати

Правдi тут мiж.

Покiль буде панувати

Жидова з ляхами.

А козацтво, хоч з ордою

Б'еться i воюе,

Їi оком позирае,

Їi серцем чуе.

Як дознавсь я про Цоцору,

Сон менi приснився:

Що Днiпро пiд зимню пору

Широко розлився.

Ох, розлився не водою,

Кров'ю вiн людською,

І козацтво наше плавле

По кровi з ордою.

О святii чудотворцi!

Умолiте Бога,

Щоб ся кров не покропила

Нашого порога».

ДУМА ШОСТА

Не вернувсь Левко з човнами

На лиман iз моря,

А вже люде дознавали

На Вкраiнi горя.

Вже кругом палають села,

Гонять скот, отари…

Людський плач i голосiнне —

Пiд самii хмари.

Кинувсь пiп з дяком у церкву,

Слiзно Бога просять,

А пiддячi не спiвають,

Голосно голосять.

Зачинивсь Господь на небi

З усiма святими:

Мабуть, люде прогнiвили

Вчинками лихими.

Налетiла з Криму буря

На село щасливе:

Гумна палять, хати граблять,

Ясирять, що живе.

І по-нашому говорять,

Хвалячи Аллаха,

Що ясир сей iм даруе

Лицар-сiромаха[2 - Що татаре по-нашому насмiхались iз нашого люду, про се писав ще в XVI столiттi знакомитий колонiзатор Фастова, воювник i полiтик, бiскуп киiвський Юзеф Верещинський.].

«Не схотiв, – мовляють, – з панством

Вийти на Цоцору,

А метнувся на купецтво

Проти договору.

І Аллах, защитник правди,

Покарав невiрних:

Оддав iх новi осади

В руки правовiрних.

І Аллах, гонитель зради,

Подав з неба голос:

Попалив огнем осади

Ще й на нивах колос.

І Аллах, помститель кривди,

Простер з неба руку,

І пiйшли гуртом ехиди

У ясирну муку.

Через лютих людоморiв

І благих карае:

На Цонорi, мов на морi,

Хляби одверзае.

Позирнувши в тi безоднi,

Слiпнуть вашi очi,

Обiймае i хоробрих

Пополох жiночий.