Маруся Богуславка

Маруся Богуславка

Пантелеймон Кулiш

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Маруся Богуславка» Пантелеймона Кулiша – це поема, у якiй автор використав сюжет народноi думи про смiливу дiвчину-бранку, яка врятувала украiнських козакiв з турецького полону***. Автор романтизуе образ героiнi i возвеличуе ii смiливiсть.

Пантелеймон Кулiш

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

Староруська поема

(1620 – 1621)

«Нет царства, которое не разорилось бы, будучи в обладании клириков».

    Иоанн Грозный

«Ой, бородачи!.

    Петр Великий

ПРИСВЯТ

Тобi… О! Де ж те слово гарне, чисте,

Блискуче, як срiбло, розтоплене в горнилi,

Щоб свiту возвiстить про свято урочисте

Твоеi похвали, мiй духу свiтлокрилий?

Нi, не землi, не нам тебе благословляти,

Пречисту в помислах, у задумах величну!

Не знаем, як тебе, яким iм'ям назвати,

На пам'ять мiж, людьми, на шану вiковiчну.

Там, де, мечта душi, витають херувими,

Дадуть iм'я тобi, зорi новорожденнiй…

Як перло мiж перел, мiж душами святими

Сiятимеш в своiй красi благословеннiй.

Сiяй i проливай в серця людськi вiдраду;

Нехай твою тропу, спасенну стежку знають,

Нехай над свiт увесь возлюблять щиру правду,

Про неi родяться, за неi помирають.

А я, коли твоя божественна природа

Вселилась у мiй дух i я твоiм диханнем

Повiну на серця, як райська прохолода,

Як жизнi вiчний хiр, весни благоуханне.

Се не моя хвала, твоя се буде слава,

Твоя се iсповiдь, твое сердечне слово,

Посланнице небес, Мадонно величава,

Натхненне праведне високого й святого!

ПІСНЯ ПЕРВА

ДУМА ПЕРВА

Музо, правди староруськоi вовiк жива богине,

Серця чистого i розуму свободного святине!

Ми покинули з тобою шлях широкий суевiрства,

Вiдцурались вiзантiйського i римського попiвства.

Занедбали й тi перекази, тi споминки кривавi,

Що дiди вважали за вiнець своеi честi й слави.

Ми пуття собi в козацькому завзяттi не шукаем,

Щастя й долi в езуiтському лукавствi не вбачаем.

Дай же нам, богине, тiльки щирiй правдi поклонятись

І в iм'я твое святе дiтьми терпимостi озватись.

Нехай iнший хто в казки письмацькi давнi поринае,

Хитромовну iх iмлу, мов чисту правду, прославляе.

Ми про давнi давна без гнiву й лукавства спогадаймо,

Про безладде наших бiдолашних предкiв заспiваймо.