Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Я за нього i за вас буду до вiку Богу молиться!»

Написала так, прив'язала пiд крильцем голубовi та й випустила у вiкно. Голубок звився пiд небо да й прилетiв додому, на подвiр'я до князя. А дiти саме бiгали по надвiр'ю да й побачили голубка.

– Татусю, татусю! – кажуть. – Чи бачиш – голубок од сестрицi прилетiв?

Князь перше зрадiв, а далi подумав-подумав да й засумував:

– Це ж уже проклятий iрод згубив, видно, мою дитину!

А далi приманив до себе голубка, глядь, аж пiд крильцем карточка. Вiн за карточку.

– Чи е такий чоловiк, що прозиваеться Кирилом Кожум'якою?

– Є, князю. Живе над Днiпром.

– Як же до нього приступити, щоб не образився та послухав?

Ото сяк-так порадились да й послали до нього найстарiших людей. Приходять вони до його хати, одчинили помалу дверi та й злякались. Дивляться, аж сидить сам Кожум'яка долi, до них спиною, i мне руками дванадцять кож; тiльки видно, як коливае оттакенною бiлою бородою! От один з тих посланцiв: «Кахи!»

Кожум'яка жахнувся, а дванадцять кож тiльки трiсь, трiсь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:

– Отак i так: прислав до тебе князь iз просьбою…

А вiн i не дивиться, i не слухае: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

Вони знов давай його просить, давай його благати. Стали навколiшки… Шкода! Просили-просили та й пiшли, понуривши голову.

Що тут робитимеш? Сумуе князь, сумуе i вся старшина:

– Чи не послать нам iще молодших?

Послали молодих – нiчого не вдiють i тii.

Далi схаменувся князь i послав до нього малих дiтей. Тii як прийшли, як почали просити, як стали навколiшки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпiв, заплакав та й каже:

– Ну, се ж уже для вас я роблю.

Пiшов до князя.

– Давайте ж, – каже, – менi дванадцять бочок смоли i дванадцять возiв конопель.

Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в нiй пудiв десять, да й пiшов до змiя.

А змiй йому й каже:

– А що, Кириле? Прийшов биться чи мириться?

– Де вже мириться? Биться з тобою, з iродом проклятим!

От i почали вони биться – аж земля гуде. Що розбiжиться змiй та вхопить зубами Кирила, то так шматок смоли й вирве; що розбiжиться та вхопить, то так жмуток конопель i вирве. А вiн його здоровенною булавою як улупить, то так i вжене в землю.