Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Потiм ожила й полетiла за своiм чоловiком.

А вiн уже був дома i чекав ii. На все село зробили весiлля. Я теж там був, про все почув та й вам розповiв.

Про чоловiка, що побував у морського пiвня

Було чи не було, а жив собi в сiмдесят сьомiй державi бiдний чоловiк. Хата в нього була стара, вже в землю запала, i нiхто нiколи до неi не хотiв заходити. А в хатi тiй тiльки й достатку було, що багато дiтей.

Каже син Іван одного разу батьковi:

– Пiду я, няню, в бiлий свiт. Ачей дещо зароблю.

Погодилися батько й мати.

Зiбрався син i пiшов. Прийшов до того мiста, де жив цар. Довго шукав роботи, а потiм найнявся мiшки з борошном носити.

Напрацювався Іван, увечерi купив собi булку й кусок ковбаси, сiв пiд царським палацом i iсть. Дивиться царева дочка на легеня, як той смачно iсть, дивиться, а далi сходить вниз, щоб зблизька подивитися на нього. А легiнь був дуже красний, такого красеня царева дочка ще нiколи не видiла.

Пройшла царiвна бiля Івана, випустила з рук сто срiбних на землю, обережно, щоб парубок не помiтив i пiшла собi далi.

А Іван побачив тi грошi, узяв iх i знову пiшов носити мiшки. Тi грошi Іван послав додому i радiе, що домашнiм не доведеться голодувати.

Так сталося i на другий день, i на третiй.

На четвертий день царева донька каже батьковi:

– Няню, я вам щось скажу.

– Що, донечко?

– Тут е один легiнь, i якщо вiн не буде моiм, я згублю себе.

– А де той легiнь?

Сказала донька, де Іван носить мiшки з борошном. Пiшов цар на те мiсце i велiв Івана заарештувати й замурувати так, щоб не мiг нi сидiти, нi стояти, нi лежати.

Коли муляри це робили, царева донька дала iм повне решето грошей, щоб залишили в стiнi отвiр, крiзь який вона могла подавати легеневi iжу.

Носить царська донька Івановi iсти день, другий, носить довгий час. Живе Іван у тому мурi.

Одного разу Поганин прислав батьковi царiвни три палицi. А палицi були однаковоi товщини, як в одному, так i в другому кiнцi. І поставив Поганин таку умову: якщо цар не впiзнае i не визначить, котрий кiнець палицi важчий i товщий, вiн погубить цiлу його державу так, що на мiсцi тiльки вода залишиться.

Закликав цар майстрiв, мудрецiв, мiнiстрiв, просить, щоб розгадали Поганинову загадку. Та нiхто з мудрих людей розгадати не може. Приносить царiвна Івановi iжу, засмучена, зажурена.

– Що з тобою сталося? – питае Іван.

– Ой горе, Поганин хоче погубити державу. – І розповiла царiвна Івановi про Поганинового листа.

– Шкода людей! – вiдповiв Іван.