Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Пропадеш ти, пропадемо й ми.

А волик каже:

– Заглянь менi у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене.

Вiн витяг хусточку, махнув, i поперед його стало море. А на тому морi золотий мiст. От збiгли вони на мiст i перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець – i не стало моста. Змiй добiг до моря та й став, нема йому по чому бiгти.

От волик i каже:

– Повезу я вас до хатки, i тут, у цiй хатцi, будете ви жити недалеко вiд моря, а мене вiзьмiть та зарiжте.

Плачуть брат з сестрою:

– Як же ми тебе будемо рiзати, коли ти нас од смертi врятував?

– Нiчого, – каже.

 – Зарiжте i возьмiть одно плечко повiсьте на печi, друге на полу в кутку, трете на покутi, а четверте – коло порога, на всiх чотирьох кутках.

Зарiзали вони того волика, взяли i повiшали плiчка, як iм сказано, по всiх чотирьох кутках, а самi полягали спати. Пробудився брат уночi, дивиться, а коло порога стоiть кiнь у такiм славнiм уборi, що тiльки сiсти та iхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосiч, а на полу в кутку собака Протиус, а на печi собака Недвига.

Будить брат сестру, а сам сiдае на того коня, опоясуеться мечем та з тими собаками i iде на полювання. Що вловить, то тим i живляться.

Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змiй i говорить до неi:

– Як то ви перебралися?

А вона й розказуе:

– Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться мiст.

А вiн каже:

– Знаеш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь i буду з тобою жити, а брата твого отруiмо.

От вона прийшла додому i просить брата:

– Дай, братику, менi ту хусточку. Вона брудна, я пiду та виперу тобi.

Вiн повiрив iй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнула – став мiст. Змiй i переправився на цей бiк. От радяться вони, як би згубити брата з свiту. А змiй i каже:

– Ти вiзьми занедужай та й скажи: снилось менi, братику, i видiлось, що якби ти поiхав на полювання та дiстав менi вовчого молока, то я б i видужала.

От вiн як поiде, а вовки й розiрвуть його собак. Тодi ми i його вiзьмем, бо в собаках уся сила.

От приiжджае брат з полювання додому, змiй сховався, а вона йому й каже:

– Снилось менi, братику, що якби ти поiхав та дiстав менi вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!

– То й дiстану, – каже брат. Сiв на свого коня i поiхав. Приiжджае у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав.