Твори

Твори

Марко Вовчок

Марко Вовчок – талановита письменниця Марiя Олександрiвна Вiлiнська вiдiграла велику роль у становленнi украiнськоi реалiстичноi прози. Росiянка за походженням, вона написала багато творiв украiнською мовою. Їi героiнi жiнки-крiпачки, добрi, розумнi, лагiднi, попри приниження, безправнiсть, знедоленiсть сподiваються хоча б на краплинку жiночого щастя.

Марко Вовчок

Iнститутка. Оповiдання

Iнститутка

Т. Г. Шевченку

I

Люди дивуються, що я весела: надiйсь, горя-бiди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та i вдайся… Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – i смiюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так i мое лишенько. Якби менi за кожною бiдою моею плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. Хоч не було дiла важкого, – так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я…

На десятолiттях взяли мене в двiр. Стара панi була не що, сумирна собi, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тiльки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бiйка! не на умi. Увесь день на ганочках; нiчка йде – охае та стогне. А за молодого вiку, славлять, вигадочки були чималi i в неi… та треба ж колись i перестати.

За мене, то вже в дворi жили ми спокiйненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хiба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в недiлю й не думай. "Розволочитесь, – було, каже панi гнiваючись, – не пущу!.. Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, – не зараз вам умирати".

Сидимо, було, день при днi у дiвочiй та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тiльки панi заоха або хто з дiвчат на ухо за чим озветься, котора зiтхне з нуду. Докучае, було, та робота, докучае, – аж пече; та що врадиш? Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших чуемо.

А як коли, то, було, звеселiемо не знать чого. Веселенько нам, – аж серце трепече! Коли б воля, заспiвав би так, щоб i на селi лунало… Не всмiлимось!.. Iзглядуемось, та смiх нас так i бере.