Серафима

Говорили ii очi, що вона не пiде анi потiм, анi зараз туди, де туалетна кiмната. Вона лише повернула голову: думала про iнше. Вона думала про те, що окрiм солодкого i мутного запаху портвейну, нудноi алкогольноi хвилi, нiчого не вiдчувае. У низу живота холодно склалася змiя – так здалося Серафимi. І тодi вона знала, наче хто прочитав iй iсторiю про неi на вухо чи показав кольоровi слайди ii життя. Вона знала, чим все це закiнчиться. Настя сидiла – руки на колiнах, груди ходять пiд вузькою блузкою. Мовби ця корова зараз заплаче.

– Я покажу вам, де живу, – сказав Костя Атас.

– Кльово, – сказала Настя, а Серафима промовчала.

І так вони пiшли. Заламалася у Настi нога прямо при дверях, але Костя не пiдтримав ii, ба навiть просто шурхонув у дверну амбразуру, що тремтiла мельхiором. І вони вийшли, хилитаючись, важно тримаючи мовчанку. Вiн зупинив таксi. Все вiдбувалося так швидко, що навiть вона не встигла подумати про те, що так давно жило, iснувало – як цi надокучливi липневi мухи, як ця спека i гуркiт моря, – нарештi вiдбулося: вони iхали, вони курили ментоловi довгi сигарети i скидали попiл у прочинене вiкно.

9

До моря густим свинцевим потоком сунув дощ. Чайки сiро-бiлим лушпинням. Дощ падав з того боку мiста, про сто на золоченi банi церков, гостроверхi доми, з солярiями i таким iншим. І попiл з ментолових сигарет, i вiтер, що гудiв у прочиненi вiкна, не займали вже так груди, думки. Машина зупинилася на дамбi. Настя вилiзла з неi на чотирьох i блювала, вiдкриваючи широко рота, мов випотрошена рибина.

Дамба пiднiмалася вище вiд поселення – там, де рудники, i там, де стояли ненависнi дими. Серафима навiть звiдси вiдчувала тi запахи, що нудотно смоктали пiд ложечкою. Але вона не хотiла блювати. Досить того з Настi. Костя Атас, пiдперши плечем лiхтарний стовп, курив i дивився кудись туди, де лушпиння чайок ламало у вiдчаi крила. Водiй виставив лiктя у вiкно, закурив i собi, вилупившись на загин дороги. Серафима чомусь думала було, що вiн вiдчувае, але облишила. Настя пiднялася зi своiх чотирьох i пiдiйшла до Костi. Потягнулася до нього, грайнувши вилицями, витягнувши дудкою губи. Костя вiдкинув недопалок i, ледь глянувши на неi, вiдважив ляпаса. Настя упала на спину i так лежала, ревучи, а вiн потягнувся за новою сигаретою, закурив i далi стояв, вирячившись на чайок i сiру воду. Нарештi сказав:

– Поiхали. А ти, мала, якщо хочеш, то лишайся.

Настя пiднялася i сiла, спiдниця задерлася, i було видно ii червонi труси.