Серафима

Осiнь пропливала важкими черепахами барж, i багрянi лiси пiд водою чiпляли вiттям водоростi. Їй видавалося, що рiка повинна вийти з берегiв. Але розумiла вона один запах – звiриний запах землi, який лоскотав iй нiздрi. І, напевне, дарма.

Далi дачi анi свекруха, анi Шпуля ii не пускали. Але одного дня вiн прийшов з пакунками. Поклав i вийшов. У пакунках були сукня, косметика i новi туфлi. Серафима байдуже одяглася, наче iй завжди доводилося натягати подiбнi речi, сiла на лiжко, на самий краечок, бачачи боковим зором у дзеркалi своi високi груди, вигнуту шию, волосся, зiбране в зачiску ще по-дитячому.

Але у всьому вiдчувалася вже жорстка жiноча упертiсть. Шпуля зайшов – цього разу в сiрому мiшкуватому костюмi, i вiд нього тхнуло по-чоловiчому: тютюном, трохи потом i алкоголем. Вона повела бровою. Крiзь щiлину у шторах до напiвтемноi кiмнати осiнь вливалася багрянцем i невимовною синькою низького неба. Серафима встала, i вони вийшли.

Видиво розрубаного червоного горизонту вдарило в очi, вiдхитнуло, але чоловiк пiдхопив ii пiд руку, переймаючи вiд жiночого тепла хвилю дяки, аж висолопив язика вiд задоволення; вона усмiхнулася, поправила зачiску, розумiючи, що так ще нiколи не робила, i плечi двома крилами-метеликами знову метнулися догори.

Проминувши автостоянку, Серафима запитливо подивилася на Шпулю, а той тiльки кахикнув, i вiдразу по його сухiм кашлi осiнь ударила в стiни домiв, i вони попливли назустрiч безликiй смужцi води. Серафима пiдвела голову й побачила над рiчкою мiсто, що пiднiмалося в горах туману. Вона спинилася i по-дитячому закусила палець.

– Що таке? – Шпуля заглянув у очi й вiдхитнувся.

Так вони всi дивитимуться в ту тисячолiтню безодню: трохи злякано, захоплено i знiяковiло. Як майже всi пiдлiтки. Серафима не замислювалась над тим, що вiдчувала… Через кiлька хвилин вони вже iхали в маршрутцi.

Чорнi павуки тiней. Жовтий купол Бессарабки з биками при входах, метушлива публiка – це нагадувало курортну зону, але без моря.

Стояв синiй смог. Нiчого не здивувало Серафиму. Їй пiдламувалися вiд утоми колiна, у горлянцi дерло, хотiлося води. Теплий вiтер вiяв у спину.

Шпуля наказав iй стояти бiля тумби, а сам поперся на Круглоунiверситетську – вона прочитала назву. Серафима роззирнулася, шукаючи морозиво. Але не побачила жодноi ятки. Пройшлася вниз по вулицi. Далi був Хрещатик, що збив ii з пантелику. Вперше i востанне вона розгубилась у центрi мiста.