Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Чари iз зiллям змiшавши, бабуся ввiйшла до кiмнати,

Помiч Федорi несе, як обiцяла ранiш.

Тут же звернулась до духiв, тих жителiв темноi ночi,

Раптом потвори страшнi в пiтьмi з'явились нiчнiй:

З довгими чорними кудлами цап важкувато ступае, —

Сиплються в нього з очей iскри разючi, густi,

З нiздрiв i пащi жахливо палае вогонь iскрометний,

Гострi на лобi мiцнiм роги стирчать догори.

Глянеш – i дуба волосся стае, жах охоплюе душу,

Тiльки бабуся iз ним може розмову вести.

«Нащо, – питае потвора, – сюди мене кличуть сьогоднi?»

Вiдповiдь зразу таку вiдьма потворi дала:

«Цапе, ану ж, поспiши i подайся в краi невiдомi,

Звiдти кохання тягар милий сюди привези.

Десь там у свiтi далекiм ти Федора знайдеш напевно,

Тож зроби так, щоб його пестить коханка могла,

Маеш годину часу, хоч би нiс понад скелями й морем,

Спати вiн буде чи нi, виконать мусиш наказ».

Швидко тварюка рушае в дорогу, щоб вiдьми велiння

Виконать i привезти той препоганий вантаж.

Федiр тим часом пiд вечiр добряче пiдпив на бенкетi

І, безтурботний, забув зовсiм Федору свою,

Тут уже iнше знайшлося, милiше дiвча, нiж Федора,

В серцi сильнiш запалав пломiнь новий, нiж старий.

П'яний пiднявся з-за столу, щоб справить надворi потребу,

Ситий живiт вже давно змушував вийти його.

Й там, пiд порогом, на нього чекав уже цап бородатий,

Щоб посадить цей вантаж на волохатий хребет.

Федiр лише кiлька крокiв ступив, як цаписько, раптово

Вставши, спокiйно схопив Федора, той не пручавсь,

Тiльки смiявся, бо думав, що цап випадково проходив

Й вiн випадково тодi просто на цапа упав.

Та коли глянув пiд себе, лiси там i рiки побачив,

Миттю тодi зрозумiв: цап отой з пекла прибув.

Десь там пiд ним мерехтiли то вежi, то гори високi,

Бiльшу долав висоту, у пiднебессi летiв.

Федiр спочатку жахнувся, та швидко прийшов вiн до тями,

Скочить на землю, проте, страх не дозволив йому.

Ось уже стрiха знайомоi хати виразно з'явилась,

В хатi Федора лежить, вибилась зовсiм зi сну.

Тiльки пiд хату прибув, до порога, знайомого добре,

Вмить про жагуче кохання Федiр iзнову згадав.

Що було потiм, вiдомо, хоч музи про це не спiвають,

Хай же про це хто-небудь (згоден я) вам розповiсть.

Ян Щасний-Гербурт (1567–1616)

Польсько-украiнський письменник, палкий захисник Украiни.