Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

У Лемберзi е замок на дуже високiй горi, яка височить над найвищими церковними шпiцами, оточений стiнами i вежами i може обстрiлювати усi мiськi вулицi.

Цiкаво, що львiв'яни симпатизують бiльше шведам, нiж московитам. Шведи з'явилися сюди як вороги i узяли з полякiв великi побори, але отримавши, що хотiли, дозволили iм володiти iншим iхмайном спокiйно, в безпецi, як у наймирнiшi часи. Навпаки, московити з'явилися як друзi, проте теж зажадали з полякiв податкiв, а тепер, отримавши iх, все-таки, як i ранiше, грабують, крадуть, вiдкрито чинять усiлякi насильства, забирають усе iз зайнятих ними будинкiв; без всякоi совiстi навiть пiд час посту, коли не можуть iсти м'яса, вбивають худобу тiльки для того, щоб продати шкуру, а тушу кидають собакам i виробляють багато iнших безчинств.

Ян Томаш Юзефович

(1663–1729)

Народився у родинi багатого мiщанина у Львовi. Його предки були видатними постатями в iсторii Львова.

Вихованець i викладач Ягеллонського унiверситету в Краковi, канонiкримо-католицькоi капiтули у Львовi.

У 1704 p., пiсля захоплення Львова Карлом XII, Юзефович небезуспiшно виконував дипломатичну i посередницьку мiсii. Уривки з хронiки перекладенi з польськоi i опрацьованi укладачем.

Образа дзвону

Пiд 1659 роком Томаш Юзефович записав таку iсторiю.

Якось польська перекупка, почувши, як дзвонить великий дзвiн Успенськоi церкви, якого в народi називали Кирило, сказала украiнськiй перекупцi:

– О, як же грубо звучить ваш Серило!

Украiнка сприйняла те, як вона обiзвала ii дзвiн, за особисту образу i собi збештала польку, вигукнувши:

– Якщо наш дзвiн Серило, то ваш кафедральний Гаврило!

Слово по словi перекупки добряче пересварилися i врештi-решт постали перед судом.

Суддею на той час був консул Варфоломiй Зиморович, який, вислухавши сварку обох жiнок, видав такий вирок, звертаючись до польки:

– Слухай, жiнко, щоб ти нiколи не важилася давати такого легковажного назвиська такому великому дзвоновi, а пiд карою штрафу завше додавай титул «Пан Серило дзвонить!»

Почувши цей вирок, полька розсмiялася, а украiнка втiшилася так, мовби виграла справу.

Навiть духи покiйних епископiв молилися за Львiв

Вже кiлька мiсяцiв 1648 року Львiв жив у тривозi й чеканнi облоги.