Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Офiцерiв у Галiцii оточували такою увагою, що ця привiтна гостиннiсть ставала iнодi нам тягарем. Мiщани один поперед одного просили нас до себе на квартиру, – явище, до якого нас зовсiм не привчили походи по вiтчизняних мiстах; у менш-бiльш заможного хазяiна офiцер знаходив приготовану для нього найкращу кiмнату, свiжу воду, зручне лiжко, каву, закуску, а за чаем товариство порядних людей, миле i, нерiдко, дуже добiрне.

Цей край густо населений i земля чудово оброблена, чим, по сутi, вона i вiдрiзняеться вiд сусiдньоi подiльськоi землi.

На значному просторi не бачиш клаптика землi, на якому не було б слiдiв працi i зусиль людини; втiм, за помiрну навiть працю, тут природа, звичайно, i винагороджуе сторицею. Край благословенний, схожий на найкращi куточки нашого Подiлля i Украiни, тiльки в полiпшеному виглядi.

Дорогою на Лемберг ми ночували в м. Єзерно (Озерна), в якому колись був оборонний замок, i минувши кiлька гарненьких сiл, вступили в повiтове мiсто Злочiв, дуже живописне i чистеньке. Не доходячи мiста, праворуч вiд дороги, посеред напiвзруйнованих земляних укрiплень, височiе древнiй замок Яна Собеського, якого вiн збудував за допомогою полонених турок i татар.

У Злочевi нас зустрiли дуже гостинно: його люб'язнi жителi навперебiй прагнули передбачити найменше наше бажання. На чужiй сторонi дуже приемна подiбна увага; приемно хоч на кiлька годин помiняти бiвуак на затишну вiтальню, сиру землю на м'яку канапу i грубу балачку своiх товаришiв на жваву бесiду вишуканого товариства.

Наступний нiчлiг ми мали у поважного ксьондза села Винники i здивувалися, як славно живуть в близькому сусiдствi з нами духовнi особи.

У господаря поедналося усе, що тiльки можна забажати на сiльському обiйстi: дивовижний сад, наповнений квiтами i фруктовими деревами; комфортабельне помешкання з вiтальнею – в оранжереi; велика бiблiотека; картини неабияких майстрiв на стiнах. Мати i сестри ксьондза служили прекрасним доповненням хатнього затишку нашого хазяiна.

Але якою б приемною не була розмова в благовоннiй оранжереi, все ж ми змушенi були промiняти ii на похiдного коня i того дня проминули так звану Печенiзьку могилу насипану як розповiдають, на мiсцi битви печенiгiв з нашими предками.

Нарештi, пройшовши ще досить великий простiр по мальовничiй мiсцевостi, ми пiднялися на узвишшя, з якого в долинi на мальовничих пагорбах побачили Лемберг в усiй його красi.

Натовпи народу оточували нас увесь час, поки ми вiдпочивали, чекаючи наказу вступити в мiсто.