Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Запитався своiх батькiв:

– Батьки, ви вже в свiтi прожили, що то е в свiтi за бiда?

Вiдказали йому батьки:

– Ей, сину, сину – е велика бiда.

Тодi вiн питае:

– Тату мiй i мамо моя, чи ви мене дуже страшите? Яка то е бiда? А до того всього я нiц не знаю робити – як я далi буду в свiтi жити?

Вiдповiдали йому отець i мати:

– Сину, сину, вдайся до якогось ремесла.

Ну, а вiн питае:

– До якого ж я ся вдам?

Каже йому отець йти до кравцiв – вiн не хотiв, до шевцiв – вiн не хотiв… Скiльки е ремесла на свiтi, вiн до жадного не хотiв пристати – лише одне собi вибрав: до дзигармiстра.

Так дзигарки робити щоб вiн умiв добре. Завiв його отець до дзигармiстра i каже так:

– Прошу, майстре, навчiть мого сина.

Той каже:

– Добре, навчу вашого сина, але дасте менi п'ятдесят рублiв.

Згодилися на три роки. Почав хлопець майструвати – то до трьох мiсяцiв вiн знав лiпше дзигарки робити, як сам майстер.

Як минуло три роки, пише вiн до батька свого, аби по нього приiхав.

Но, приiхав до нього його отець. Побачив майстер через вiкно, що батько йде (а був той майстер чарiвником), та й закляв усiх своiх челядникiв (а було iх трьох разом з хлопцем), що стали усi три голубами сивими. Повилiтали голуби на жердину та й сидять.

Приходить отець до хати i каже звичаем:

– Слава Богу Ісусу Христу!

Вiдказуе йому майстер:

– Слава навiки!

– Майстре, майстре, а де мiй син?

– А, – каже, – подивiться: онде на жердцi сидять. Як пiзнаете свого сина, котрий ваш з тих трьох, то си його заберете, а як не втрапите на него, то ваш син буде моiм сином.

Став вiн мiркувати i не знае, що тому майстру вiдповiсти.

А його син тим часом сидить в серединi i дивиться на нього, на свого батька, та показуе: я, я, я! – так дзьобом нiби.

Вiдповiдае батько тому майстрови:

– Я буду вгадувати. То, – каже, – майстре, мiй син, котрий в серединi сидить.

І позлiтали голуби, i стали такими челядниками, як були перше, людьми.

Дав отець п'ятдесят рублiв майстрови i своего сина забрав додому.

Та син, як перше не робив нiц, так i, як забрав його отець додому, i потiм не робив нiц.

Каже той син по якiмсь часi:

– Тату, тату, скажiть ви менi, що люди повiдають, чи е бiда на свiтi, а я би хотiв ii видiти.

Каже отець так:

– Сину, сину, най тебе Пан Бiг боронить, аби ти хтiв ту бiду одну знати, та бiда е у дворi у пана.

Покинув вiн своiх батькiв i пiшов до двора.