Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Пiсля цих приготувань, тодi як Вiктуар займалася iншими речами, читала роздiл iз «Софи»,[15 - «Софа» – еротико-сатиричний роман французького письменника Кребiйона Молодшого (1707–1777).] один лист Елоiзи[16 - Маеться на увазi знаменитий роман у листах Ж.-Ж. Руссо «Нова Елоiза». Оповiдаючи в нiм про любов плебея Сен-Пре та дворянки Юлii, Руссо повстае проти перешкод, якi ставляться почуттю громадськими умовностями та забобонами, але визнае, одначе, перешкоди, якi возводить свiдомiсть морального обов’язку.

] та двi казки Лафонтена,[17 - Маються на увазi «Вiршованi казки та новели» Лафонтена (1665–1685), у яких фривольнiсть, дотепнiсть та грайливiсть поеднанi з витонченiстю i почуттям мiри.] щоб вiдновити в пам’ятi декiлька вiдтiнкiв тону, який мала намiр засвоiти для цього випадку. Мiж тим мiй кавалер зi своею звичною поспiшнiстю пiд’iжджае до дверей мого будинку. Швейцар вiдмовляе йому в прийомi, бо я хвора, – подiя перша. В той же час вiн передае йому записку вiд мене, але написану не моею рукою згiдно з прийнятими мною правилами обережностi. Вiн розпечатуе ii й виявляе почерк Вiктуар: «Рiвно о дев’ятiй, на бульварi, навпроти кафе». Вiн вирушае туди, i там маленький лакей, якого вiн не знае, – або так, в усякому разi, йому здаеться, бо це все та ж Вiктуар, – пояснюе йому, що вiн мае вiдпустити коляску i йти за ним. Уся ця романтична обстановка ще бiльш розпалюе його уяву, а така палкiсть нiколи не шкодить. Нарештi, вiн бiля мети, остаточно заворожений подивом i любов’ю. Щоб дати йому прийти до тями, ми здiйснюемо невелику прогулянку по боскету, потiм я веду його в будинок. Вiн бачить спершу стiл, накритий на два прибори, потiм розкрите лiжко. Ми попрямували в будуар, що з’явився перед ним в усiй своiй розкошi. Там, наполовину за задуманим планом, наполовину в щирому поривi, я обiйняла його i впала до його нiг. «О друже мiй! – мовила я. – Менi так хотiлося, щоб ти скуштував усю несподiванку цiеi хвилини, але зате я тепер мушу розкаюватися в тому, що засмутила тебе, для виду напускаючи на себе холоднiсть, i – нехай лише на мить – приховала серце мое вiд твого погляду. Пробач менi цю провину: я спокутуватиму ii силою своеi любовi!» Ви самi можете судити про враження, справлене цiею прещирою промовою. Ощасливлений кавалер негайно ж пiдняв мене, i мое пробачення було скрiплене на тiй же отоманцi, де ми з вами так весело i на той же самий лад скрiпили свое рiшення про наш вiчний розрив.