Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

На нещастя (але чому це мусило бути нещастям?), ближче познайомившись iз вами, я незабаром зрозумiв, що чарiвливий образ, що вразив мене спочатку, був найменшим iз ваших достоiнств: ангельська душа ваша здивувала, пiдкорила мою душу. Я захоплювався красою, я почав поклонятися доброчесностi. Не претендуючи на володiння вами, я прагнув вас заслужити. Просячи вашоi поблажливостi за минуле, я мрiяв про спiвчуття на майбутне. Я шукав його у ваших розмовах, пiдстерiгав у поглядi, в цьому поглядi, що видiляв отруту тим згубнiше, що виливалася вона не навмисно, а приймалася мною без усякоi пiдозри.

Тодi й пiзнав я любов. Але який далекий був я вiд того, щоб на це скаржитися! Твердо вирiшивши накласти на неi печать мовчання, я без побоювань i нестримно вiддався цьому солодкому почуттю. З кожним днем влада його надi мною збiльшувалася. Незабаром радiсть бачити вас перетворилася для мене на необхiднiсть. Варто було вам на мить вiддалитись, i серце мое стискала туга; вiд звуку крокiв, що сповiщали менi про ваше повернення, воно радiсно тремтiло.

Я iснував лише завдяки вам i для вас. І все-таки, – закликаю вас же у свiдки – посеред жвавих iгор або в запалi бесiди про речi значнi чи вирвалось у мене коли-небудь хоч одне слово, яке видавало б таемницю мого серця?

Нарештi настав день, що поклав початок моему нещастю, i з волi якогось незбагненного фатуму сигналом для нього став великодушний вчинок. Так, добродiйко, саме серед бiднякiв, яким я надав допомогу, ви, пiддавшись благороднiй чутливостi, яка прикрашае саму красу i робить iще дорогоцiннiшою доброчеснiсть, ви остаточно збентежили серце, i без того сп’янiле iз нестримноi любовi.

Можливо, ви пригадаете, яка заклопотанiсть охопила мене пiсля повернення? Та ба! Я намагався боротися з потягом, який ставав уже сильнiшим за мене.

Пiсля того, як сили моi вже вичерпалися в нерiвнiй боротьбi, випадок, якого не можна було передбачити, залишив мене наодинцi з вами. Тут – признаюся в цьому – я пiддався спокусi. Переповнене серце мое не змогло стримати розмов i слiз.

Але хiба це злочин? А якщо й так, то хiба я недостатньо покараний за нього жорстокими муками, якi змагають мене?

Знищуваний безнадiйною любов’ю, я благаю вас про жалiсть, а у вiдповiдь отримую ненависть. У мене немае iншого щастя, як бачити вас, очi моi мимоволi звертаються до вас, але я тремчу при думцi, що можу зустрiтися з вами поглядом. Ви повергли мене в тяжкий стан: удень я стараюся не виявляти своiх мук, а ночами зазнаю iх.