Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я навiть помiтила, що вона в цьому цiлком упевнена, а прямо говорити не хоче, щоб не засмучувати мене. Майже ввесь вечiр вона говорила менi про обов’язок дружин по вiдношенню до чоловiкiв. Вона визнае, що пан де Жеркур людина зовсiм неприемна, та все ж каже, що я змушена буду любити його. І ще вона сказала, що, коли я вийду замiж, менi вже не можна буде любити кавалера Дансенi. Та хiба ж це можливо! О, запевняю тебе, я його завжди любитиму. Знаеш, я вже б вважала за краще зовсiм не виходити замiж. Нехай цей пан де Жеркур влаштовуеться, як знае, я ж його не шукала.

Нинi вiн на Корсицi,[24 - 1735 року Корсика вiдокремилася вiд Генуезькоi республiки; для придушення корсиканського визвольного руху Генуя закликала 1738 року на допомогу Францiю. Але i останнiй протягом тридцяти рокiв не вдавалося досягти успiху, поки, врештi-решт, купивши острiв у Генуi за два мiльйони франкiв (1768 р.), Францiя не розбила вождя корсиканцiв Паолi 1769 року. Проте для втихомирення вiйськовi сили залучались i згодом.] дуже далеко звiдси; нехай би вiн там залишався десять рокiв. Якби я не боялася опинитись у монастирi, я б уже сказала мамi, що не пiду за нього. Але це було б тiльки гiрше. Не знаю, справдi, що й робити. Я вiдчуваю, що нiколи не любила пана Дансенi так, як зараз, i коли подумаю, що менi залишаеться тiльки мiсяць жити по-старому, у мене на очi негайно ж навертаються сльози. Єдина моя втiха – дружба з панi де Мертей. У неi таке добре серце! Вона подiляе всi моi прикростi й така мила, що коли я з нею, то майже перестаю про них думати. До того ж вона менi дуже корисна, бо тiй малостi, що я знаю, навчила мене вона, i вона така добра, що менi нiскiльки не соромно дiлитися з нею всiма моiми думками. Якщо вона вважатиме що-небудь негарним, то iнодi й покартае мене, але ласкаво, а потiм я цiлую ii вiд щирого серця, поки вона не перестане гнiватись. Їi ж я вже можу любити, скiльки захочу, i нiчого поганого тут не буде, чому я страшенно рада. Проте ми умовилися, що я не показуватиму, як сильно люблю ii, на людях, особливо ж при мамi, щоб вона нiчого не запiдозрила iз приводу кавалера Дансенi. Запевняю тебе, що якби я могла завжди жити, як тепер, менi здаеться, я була б зовсiм щаслива. Тiльки ось цей осоружний пан де Жеркур… Але не згадуватиму бiльше про нього, а то знову засумую. Замiсть того сяду писати кавалеровi Дансенi: говоритиму йому тiльки про свою любов, а не про прикростi, оскiльки не хочу засмучувати його. Прощавай, мiй милий друже.