Малюк Цахес (збірник)

– Мабуть, менi доведеться, – тихо промовив Фабiан до Бальтазара, – мабуть, менi доведеться битися з цiею поторочею на сопiлках чи, може, на шилах! Бо iншоi зброi я не можу вжити проти такого жахливого супротивника.

– Посоромся, – вiдповiв Бальтазар, – посоромся так глузувати з нещасноi людини, обдарованоi, як ти чув, винятковими здiбностями. Отже, природа винагородила його тiлеснi вади духовними вартостями. – Вiн пiдiйшов до малюка й сказав: – Я сподiваюсь, любий добродiю Цинобере, що вам не сталося нiчого поганого, коли ви вчора впали з коня?

Але Цинобер сперся на маленьку паличку, яку держав у руцi, пiдвiвся навшпиньки якомога вище, так, що сягнув Бальтазаровi майже до пояса, задер голову, глянув угору шаленими очима, що iскрилися, мов у кота, i сказав дивним рипучим голосом:

– Я не знаю, чого ви хочете, про що говорите, добродiю! З коня впав? Я з коня впав? Ви не знаете, певне, що я найкращий iздець, який тiльки може бути, що я нiколи з коня не падаю, що я служив добровольцем у кiрасирах i вiдбув iз ними похiд, навчав у манежi офiцерiв та солдатiв верховоi iзди! Хм, – з коня впав! Я з коня впав!

Вiн хотiв швидко повернутись, та паличка, на яку вiн опирався, вислизнула у нього з рук, i малюк полетiв шкереберть Бальтазаровi пiд ноги.

Бальтазар кинувся допомогти йому i якось ненароком торкнувся його голови. Малюк так пронизливо заверещав, що аж луна пiшла по всiй залi, i гостi злякано посхоплювались iз своiх мiсць. Бальтазара оточили й почали питати одне поперед одного, чого це вiн так жахливо кричав.

– Не ображайтесь, любий пане Бальтазаре, – сказав професор Мош Терпiн, – але це був таки чудернацький жарт. Ви, мабуть, хотiли, щоб ми подумали, нiби тут хтось наступив котовi на хвiст!

– Кiт, кiт, проженiть кота! – скрикнула одна нервова дама i миттю знепритомнiла.

– Кiт, кiт! – загукали двое лiтнiх добродiiв, хворi на таку саму iдiосинкразiю, i кинулись до дверей.

Кандiда, виливши цiлий флакон нюхальноi води на знепритомнiлу даму, сказала тихо Бальтазаровi:

– Бачите, якого лиха ви накоiли своiм огидним нявканням, любий пане Бальтазаре!

А той зовсiм не знав, що сталося.

Почервонiвши з сорому й досади, вiн не мiг вимовити й слова, сказати, що це ж малюк Цинобер, а не вiн, так жахливо нявкав.

Професор Мош Терпiн, побачивши, що вiн так страшенно збентежився, пiдiйшов до нього i приязно сказав:

– Ну, ну, любий пане Бальтазаре, заспокойтесь. Я добре все бачив.