Малюк Цахес (збірник)

 – І, звертаючись до Цинобера, промовив: – Такi юнаки, як ви, шановний Цинобере, – окраса вiтчизни, вони заслуговують на те, щоб володарi iх вiдзначали. Ви будете таемним радником в особливих справах!

– Найкраснiше дякую! – рохнув Цинобер, ковтаючи останнiй шматок i витираючи пику обома руками. – Найкраснiше дякую, це для мене нiщо, зроблю все як слiд.

– Чесна самовпевненiсть, – промовив князь, пiдвищивши голос, – чесна самовпевненiсть свiдчить про внутрiшню силу, що мае бути притаманна достойному державному дiячевi.

І, сказавши цю сентенцiю, князь випив чарку золотоi гданськоi, яку мiнiстр власноручно подав йому i яка йому дуже припала до смаку. Нового радника посадовили мiж князем i мiнiстром. Вiн жер як не в себе жайворонкiв, пив малагу i гданську вперемiш, рохкав, бурмотiв крiзь зуби й через те, що ледве виглядав з-за столу кiнчиком гострого носа, дуже вимахував ручками й нiжками.

Пiсля снiданку князь i мiнiстр сказали:

– Цей таемний радник в особливих справах – справжнiй англiець!

– У тебе, – сказав Фабiан своему приятелевi Бальтазаровi, – в тебе такий радiсний вигляд, очi твоi аж свiтяться.

Ти почуваеш себе щасливим? Ах, Бальтазаре, ти сниш, мабуть, чудесний сон, але, як приятель, я мушу тебе збудити.

– А що таке? Що сталося? – стурбовано спитав Бальтазар.

– Так, – вiв далi Фабiан, – так, я мушу тобi все сказати! Тiльки не впадай у розпач, мiй друже! Пам'ятай, що хоч, можливо, жодне лихо в свiтi не вражае так боляче, як це, але й не забуваеться так легко! Кандiда…

– На бога! – скрикнув, жахнувшись, Бальтазар, – Кандiда? Що з нею? ii вже немае на свiтi? Вмерла?

– Заспокойся, – сказав далi Фабiан, – заспокойся, мiй друже.

Не вмерла твоя Кандiда, але для тебе все одно, що вмерла! Знай же, що малюк Цинобер став таемним радником i нiбито вже заручений з Кандiдою, яка бозна-чого до нестями закохалась у нього.

Фабiан думав, що Бальтазар вибухне розпачливими прокльонами й скаргами. Але вiн натомiсть промовив спокiйним голосом:

– Коли це й усе, то ще не така бiда, щоб я засмутився.

– Хiба ж ти вже не кохаеш Кандiди? – запитав Фабiан, страшенно здивований.

– Кохаю, – вiдповiв Бальтазар, – як не кохати такого ангела, такоi чудовоi дiвчини? Кохаю вiд щирого серця, з усiею пристрастю, яка тiльки може вибухнути в молодечих грудях! І знаю, ах, добре знаю, що й Кандiда мене кохае, тiльки проклятущi чари обплутали ii, але скоро я порву вiдьмаковi пута, скоро знищу страховисько, яке ii, бiдолашну, морочить.