Малюк Цахес (збірник)

Вiн ходив назирцi за Цинобером, а допомагав йому таемний секретар Адрiан, той самий юнак, який через Циноберовi чари мало не позбувся мiсця в канцелярii мiнiстерства i знов повернув собi прихильнiсть князя лише тим, що здобув для нього чудовий засiб виводити плями.

Таемний радник в особливих справах жив у прегарному будинку з iще кращим садом, посеред якого була галявина, оточена густими кущами, де квiтли чудовi троянди. Люди помiтили, що Цинобер через кожнi дев'ять днiв тихенько вставав на свiтанку, хоч як йому було важко, сам, без служника, одягався, спускався в сад i зникав у кущах, якi оточували галявинку.

Пульхер i Адрiан, вiдчуваючи якусь таемницю i довiдавшись вiд Циноберового камердинера, якоi ночi його пан мав пiти на галявину, наважились перелiзти через садовий мур i сховатися в кущах.

Тiльки-но почало свiтати, як вони побачили малюка, що плентався грядкою, пирхаючи i чхаючи, бо росянi стебла та вiти били його по носi.

Коли вiн прийшов на морiжок iз трояндами, над кущами неначе забринiв вiтерець, i троянди запахли ще чутнiше.

Якась прекрасна жiнка в серпанку, з крильми за плечима, спустилася додолу, сiла на гарний стiлець, що стояв серед трояндових кущiв, i, тихо промовивши: «Йди, моя люба дитино», взяла Цинобера й почала розчiсувати золотим гребiнцем довгi кучерi, що спадали йому аж на спину. Здавалось, малюковi було дуже приемно, бо вiн блимав оченятами, витягав нiжки й муркотiв, як кiт. Так тривало, мабуть, хвилин п'ять, потiм чарiвниця ще раз провела пальцем уздовж його тiм'я, i Пульхер та Адрiан помiтили на головi в Цинобера вузьку, блискучу, як вогонь, смугу. Тодi жiнка сказала:

– Ну, прощавай, любий хлопчику! Будь розумним, яким тiльки зможеш!

Малюк сказав:

– Бувайте, матусю, я й так розумний, вам нема чого казати це щоразу.

Жiнка помалу знялась i зникла в повiтрi.

Пульхер i Адрiан отетерiли з подиву. Коли Цинобер хотiв уже йти, вони вискочили з кущiв i крикнули:

– Доброго ранку, пане таемний раднику в особливих справах! Ох, як же вас гарно причесали!

Цинобер озирнувся i, побачивши Пульхера, хотiв швидше втекти.

А що був незграбний i слабкий у ногах, то спiткнувся, впав у високу траву, стебла зiмкнулися над ним, i вiн опинився в росянiй ваннi. Пульхер пiдскочив до нього й помiг йому встати на ноги, але Цинобер прохрипiв:

– Як це ви, добродiю, попали в мiй сад? Забирайтеся звiдси геть до всiх чортiв!

Вiн схопився й пiдстрибом, скiльки було в нього сили, побiг додому.