Малюк Цахес (збірник)

У Лiнкових купальнях реестратор Гербранд – людина взагалi добродушна i спокiйна – випив так багато мiцного пива, що почав писклявим тенорком спiвати парубоцьких пiсень, кожного запально питаючи, приятель вiн йому чи нi, аж поки студент Анзельм не змушений був вiдпровадити його додому, вже пiсля того, як архiварiус Лiндгорст давно пiшов.

Вiгiлiя дев'ята

Як студент Анзельм трохи порозумнiшав

Товариство п'е пунш

Як студент Анзельм назвав проректора Паульмана пугачем, а той дуже образився

Чорнильна ляпка i и наслiдки

Усi тi дивовижi, що траплялися щодня зi студентом Анзельмом, зовсiм вибили його iз звичайноi життевоi колii.

Вiн бiльше не бачився з жодним своiм приятелем i кожного ранку з нетерпiнням чекав дванадцятоi години, що вiдкривала йому рай. А проте, хоч уся його душа була звернена до коханоi Серпентини i до чудес чарiвного царства в архiварiуса Лiндгорста, вiн мимохiть згадував iнодi й про Веронiку, ба не раз навiть йому ввижалося, що вона приходить до нього i, зашарiвшись, признаеться, як щиро його кохае i як бажае вирвати з тих фантомiв, що тiльки дратують його i беруть на глум. А iнодi здавалось, нiби раптом на нього налiтае якась чужа непоборна сила, тягне до забутоi Веронiки, i вiн мусить iти за нею, куди вона хоче, мов прикутий до дiвчини. Саме вночi, пiсля того, як Серпентина вперше з'явилася йому в образi прегарноi дiвчини i вiдкрила чудесну таемницю одруження Саламандра з Зеленою Змiйкою, Веронiка з'явилась перед його очима яскравiше, нiж будь-коли. І, аж прокинувшись, вiн зрозумiв, що то йому тiльки приснилося, начебто Веронiка справдi була в нього i з глибокою тугою, яка брала його за серце, нарiкала, що вiн ii щиру любов принiс у жертву фантастичним явищам, якi викликають у ньому тiльки внутрiшнiй розлад i загрожують йому нещастям i загибеллю. Веронiка була милiша, нiж будь-коли, вона нiяк не сходила йому з думки. Це його дуже мучило, i, щоб полегшити ту муку, вiн подався вранцi на прогулянку. Якась таемна магiчна сила тягла його до Пiрнаськоi брами, i щойно вiн хотiв звернути в бiчну вуличку, як проректор Паульман, що йшов позад нього, гукнув:

– Агов! Дорогий пане Анзельме! Amice![14 - Друже! (лат.

)] Де це ви, на бога, пропали? Вас нiде не видно. Ви ж добре знаете, як Веронiка хоче з вами ще раз поспiвати! Ну, ходiмо, ви ж, мабуть, до мене зiбралися?

І студентовi Анзельму довелося пiти з ним. Коли вони прийшли до проректора додому, назустрiч iм вийшла Веронiка, дуже пишно i старанно вбрана.