Малюк Цахес (збірник)

Той жваво нагнувся, пiдняв малюка i промовив:

– О панi Лiзо, панi Лiзо, який же у вас милий та гожий хлопчик! Це ж справжня ласка Господня – така чудесна дитина. – Вiн узяв малюка на руки, почав його пестити i зовсiм, здаеться, не помiчав, як негречний малюк огидно мурчав та нявчав i намагався навiть укусити за носа шановного панотця.

А панi Лiза стояла, приголомшена пасторовими словами, втупивши в нього погляд, i зовсiм не знала, що й подумати.

– Ах, милий панотченьку, – почала нарештi вона плаксивим голосом, – такiй людинi Божiй, як ви, не личило б глузувати з мене, бiдолашноi, яку Господь невiдомо за що покарав цим огидним виродком.

– І що ви балакаете, – заперечив пастор дуже поважно, – що ви балакаете? Глузувати… виродок… кара Господня… Я зовсiм вас не розумiю i знаю лише, що ви, мабуть, зовсiм ослiпли, коли свого милого синка не любите вiд щирого серця. Поцiлуй мене, мое любе малятко!

Пастор пригорнув малого до себе, але той буркнув:

– Не хочу!

І знову клацнув зубами, намiряючись укусити попа за носа.

– Ну, ви бачили такого негiдника! – злякано скрикнула Лiза.

Але тут пасторiв синок промовив:

– Ах, любий татку, ви такi добрi, такi ласкавi з дiтьми, що вони всi повиннi вас щиро любити.

– Послухайте лишень, – скрикнув пастор, i очi його радiсно заблищали, – о, послухайте, панi Лiзо, чому ви його так не любите, цього чарiвного розумного хлопчика, свого милого Цахеса? Я вже бачу, ви не дасте собi ради з ним i не любитимете його, хоч би який вiн був гарний та розумний.

Послухайте, панi Лiзо, вiддайте менi його на виховання. Я покладаю на нього великi надii. При ваших тяжких нестатках хлопець для вас великий тягар, а я буду радий виховати його, як свого власного сина!

Лiза отетерiла з подиву i, не вiрячи своiм вухам, перепитала:

– Ох любий панотченьку, любий панотченьку, невже ж ви справдi берете цю малу потвору, цього виродка на виховання, а мене звiльняете вiд тяжкоi бiди, яку я терплю через нього?

Та чим бiльше жiнка казала пасторовi про потворнiсть свого сина-калiки, тим завзятiше той запевняв ii, що вона в своiй дурнiй слiпотi зовсiм не заслуговуе на такий Господнiй дарунок, як цей чудесний хлопець.

Нарештi, розгнiвавшись, вiн схопив малого Цахеса на руки, побiг до хати й засунув за собою дверi.

А панi Лiза стояла, немов скам'янiвши, перед дверима пасторового дому й не знала, що iй про все це думати й гадати.