Малюк Цахес (збірник)

А проте iй усе здавалось, нiби помiж приемними сценами з майбутнього домашнього життя панi раднички прозирав якийсь ворожий привид, який глузливо смiявся й казав: «Все це дурнi, простацькi забаганки, ще й до того ж неправдивi, бо Анзельм нiколи не буде радником i твоiм чоловiком. Вiн же тебе не любить, хоч у тебе й блакитнi очi, i стрункий стан, i гарнi ручки». І враз немов хто холодною водою облив ii серце, i глибокий жах стер тi приемнi картини, в яких вона бачила себе в чепчику, з елегантними сережками.

Мало сльози не полились iй з очей, i вона голосно сказала:

– Ах, це ж правда, вiн не любить мене, i я нiколи не буду панi радничкою!

– Романтичнi вигадки! Романтичнi вигадки! – закричав проректор Паульман, узяв капелюха, паличку i розгнiвано вийшов.

– Цього ще бракувало, – зiтхнула Веронiка й дуже розсердилась на свою дванадцятирiчну сестру, яка байдуже сидiла коло п'ялець i гаптувала.

Тим часом надiйшла третя година, саме пора прибирати кiмнату й накривати стiл до кави, бо панночки Остер обiцяли вiдвiдати свою товаришку.

Але за кожною шафкою, що ii Веронiка вiдсувала, за нотами, що прибирала на клавiрi, за кожною чашкою, кавником, якi вона брала з шафи, вискакував той привид, схожий на гномика, глузливо смiявся, поляскував тоненькими, як у павучка, пальцями й кричав: «Таки не буде вiн твоiм чоловiком, таки не буде твоiм чоловiком!» І коли Веронiка так лоском усе й кинула i втекла на середину кiмнати, вiн, величезний, смугастий, виглянув з-за груби й забурчав, захрипiв: «Не буде вiн твоiм чоловiком!»

– Сестро, невже ти нiчого не чуеш, невже нiчого не бачиш? – скрикнула Веронiка, що аж тремтiла зi страху й не могла нi до чого доторкнутися.

Франя встала вiд своiх п'ялець i спокiйно, поважно промовила:

– Що з тобою сьогоднi, сестро? Ти все кидаеш одне на одне, аж луна по хатi йде, треба, мабуть, тобi допомогти.

Але ось до кiмнати зайшли веселi панночки, заливаючися смiхом, i тiеi ж митi Веронiка помiтила, що грубу вона сприймала за якусь постать, а деренчання нещiльно зачинених дверцят – за ворожi слова. Однак, пойнята глибоким страхом, вона не могла так швидко заспокоiтися, щоб товаришки не помiтили ii надзвичайного напруження, яке було нiби написане на ii блiдому, неспокiйному обличчi.