Камо грядеши

Не все тут буде зрозумiлим, але хай пробачать читачi: листи писано як вiдповiдi, нашвидкуруч; а переробити iх ми оце тепер не маемо можливостi. В той же час в них поставлено багато актуальних питань. Отже, сподiваемось, що нашi памфлети будуть першим абетковим абзацом до теорii нового мистецтва. Сам теоретик мусить прийти – ми його чекаемо. Вiн буде романтиком вiтаiзму: агiтатором i пропагандистом наших засад.

Микола Хвильовий

Про «сатану в бочцi»,

або про графоманiв, спекулянтiв та iнших «просвiтян»

(Перший лист до лiтературноi молодi)

І

В однiй iз своiх брошур Шпенглер так сказав: – «Баха й Моцарта я ставлю на недосяжну височiнь, але вiдцiля нема ще конечноi потреби називати художниками й мислителями тисячi писак та фiлософiв-обивателiв наших великих городiв».

1 далi: – «Прогрес мистецтва доводять факти, a не логiчнi доводи». Ми цитуемо зi Шпенглера спецiально для того, щоб трохи подратувати «сатану в бочцi» з гопакiвсько-шароваристоi (наш власний образ), тепер ультра-червоноi «Просвiти». До речi: боiмось, що нашi опоненти перший раз чують таке прiзвище, отже, мусимо запевнити: Шпенглера в гартованських списках i серед «олiмпiйцiв» нема i для того, щоб знову i знову подякувати Троцькому за класичний афоризм: – «Коли Вардiн зiб'еться на таблицi множення, а Воронський в цьому зiйдеться з бiлогвардiйцем, що знае арифметику, то тут для полiтичноi репутацii Воронського поганого ще нема». Нарештi, ми цитуемо зi Шпенглера для того, щоб ще раз i ще раз смiливо i з спокiйною совiстю пiдкреслити свою солiдарнiсть з фашистським мислителем в тих «засадах» про мистецтво, якi були й будуть арифметичною аксiомою для всiх часiв, для всiх народiв i для кожного класового суспiльства. Як бачите, нiколи «олiмпiйцiв» шлях не зiйдеться зi шляхом лiтературних спекулянтiв i профанаторiв молодого мистецтва: як бачите, буде великою помилкою гадати, що генерацiя молодих пролетарських письменникiв розгубиться в час наступу бойовоi макулатури. Інтелектуальнi здiбностi ii ще не зрадили i- напевне – не зрадять. Та й iсторiя нiколи не робила нонсенсiв. Саме це i перш за все це мусить знати та талановита лiтературна молодь, яка тепер уперто працюе над собою по глухих закутках республiки i поволi вкрапляеться в «олiмпiйську» фалангу. І да буде це передмовою, а тепер по сутi.

ІІ

«Sine ira et studio», цебто: без гнiву й симпатii, як сказав Тацит, сильний, мiж iншим, оратор проти рiзних свистунiв i провокаторiв.