Бандити

Вiн прохав тремтячим голосом помовчати, поки стемнiе.

Тодi хотiлось говорити голосно, навiть налякати цього кабанця. «Плаче чи ще?» – i нарочито давив ногою у той снiп, де лежала Кажанова голова.

На рiг до обiдраноi хати сходились уже цiкавi молодицi, i доносились вiдтiля розмови про Бурися: мовляв, це з ним баталiя. Вже потяглися й фури iз степу. Вже й селяни пiшли до розправи. Видно, як посiдали на ганочку, дехто до пожежного iнструменту побрiв.

Подивився Нечипiр на луки й не мiг не продерти ще бiльшу дiрку. Парувала рiка, а над нею скиглили чайки.

На покрiвлi клунi цвiрiнькали горобцi, i вiн згадав, як у дитинствi драв iх. Теж у клунi. Дядько у нього був, любив цю справу. Вiзьмуть лантухи, свiчку й сiрники – i пiд стрiху. Горобцi вiд свiтла зовсiм дурiють. Ну й складали iх, як грудки. А як накладуть досить, дядько несе лантух на середину двору й б'е по ньому великим кийком.

Пищать горобцi. А на завтра хоч лантух i в кровi, зате на обiд гарних засухарених горобцiв подають. Тодi вiн, пам'ятае, частенько в кутку плакав – шкода було пташину…

Нечипiр повернувся й сказав:

– Мабуть, незручно лежати, друже?

Заворушився Кажан i якось жалiбно прошепотiв:

– Та що там говорити… Ех!

Дячок витер рукавом пiт на чолi i скинув iз себе снопи.

Вiн подивився на селянина, що спокiйною ходою пройшов повз клуню, i промовив:

– Може, хоч тепер пiдемо?

Але Кажан i зараз боявся вилазити. Тодi Нечипiр сплюнув i полiз у кишеню по цигарку.

II

Бiля розправи стояв гомiн.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.

litres.ru/mikola-hviloviy-8345444/banditi/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.