Мартин Боруля

)

Ява II

Трандалев. (сам). Добре дiло це повiренничество, ей-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був i писарем в пiтейнiй конторi, був обер-об’iждчиком, був прикащиком по економiях, держав биржу в городi, служив у маклера, – скрiзь важко! I роботи до бiса, i користi мало, а тiлько схибив дерощот, i бiгай, шукай мiсця… Зробився я сам хазяiном: купив машину, одкрив фотографiю… Хлiб не важкий, i на первих порах копiйчина гарна стала перепадать; коли ж i тут бiда: усi патрети виходили без очей! Приняв я у компанiю лабаранта Плащинського, i як ми не билися – не виходять очi.

Усе як слiд, а очей нема… Плащинський i очi добре од руки навчився робить, а дiло не пiшло. Скасував я свою фотографiю i взявся за повiренничество – пiшло як по маслу. От i тепер: дiло Борулi веду протiй Красовського, а дiло Красовського протiв Борулi. iздю на своiх конях по просителях, – i коней годують, i мене годують, i фурмана годують, i платять!.. Наберу дiл доволi, приiду в город, пiду до столоначальника, до того-таки самого, щ, о й дiла послi буде рiшать, i вiн менi напише, що треба, а я тiлько пiдпишу, якщо маю довiренность, а нi, то однесу пiдписать просителю. Апеляцiю треба – так саме: той же, що рiшав дiло, i апеляцiю напише, а коли дiло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарештi: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лiкар: чи вилiчив, чи залiчив – плати!

Входе Мартин.

Мартин(дае грошi). Я вже на вас покладаю всi своi надii.

Трандалев. Не турбуйтесь – докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються i цiлуються.

Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я приiду; а може, и сам заверну. (Пiшов.)

Ява III

Мартин, а потiм Степан.

Мартин. Дiловий чоловiк! Нема розумнiшоi служби, як гражданська! Здаеться, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та ще мало знае, не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не треба – самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристроiть за благородного чоловiка.

Щось Степан менi казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

Степан. Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.

Мартин.