На розпутті

Батьковi оргii та панська його дикiсть, материна саможертва, що про неi нiколи Кирило не забував, та власна добрiсть укупi з давньою завичкою, зробили те, що вiн жив з своiми сусiдами-мужиками справдi по-сусiдському, дуже з ними ладнаючи. У його з мужиками не було сварок нiколи, а коли й були непорозумiння, то вони кiнчалися ладом.

Усе лiто ходили Гордiй та Демид укупi. Селянських хлопцiв Гордiй давно занехав. Дядько хоч i довiдався, куди Гордiй бiга, але нiчого не мiг з ним зробити. І Гордiй бiгав, читав, малювак навiть учивсь укупi з Демидом.

Хоча в його був свiй учитель семiнарист, що недавнечко скiнчив семiнарiю та був на селi дяком, але вiн у його мало що вивчив – тим, мабуть, що то була праця з примусу, – i далеко бiльше довiдався, учачи з Демидом його завдання – наввипередки, хто швидше вивчить (i мало не завсiгди вивчав швидше Гордiй). Тим Гордiй мiг через рiк здати екзамен у перший клас до гiмназii та й поступити туди вкупi з Демидом. В мiстi товаришування не порвалось: хоча хлопцi жили не в однiй домiвцi, але в класi сидiли поруч на однiй лавцi i щодня бiгали один до одного.

Гiмназiя мало дала iм розвитку – бiльше тiльки формальнi сухi вiдомостi, що зараз же вони й зникали з голови. Зате хлопцi самi себе розвивали, багато читаючи, iм довелося прочитати випадком кiлька украiнських книжок, потiм «Кобзаря». Се вже сталося тодi, як Демид жив у старого Квiтковського, що сам трохи кохавсь у рiдному словi i направляв хлопця на добрий шлях. Гордiя вiн не направляв, бо здебiльшого Демид ходив до Гордiя (у того була краща до читання хата), але все, що читав Демид, чув од його й Гордiй i, щиро приймаючи, незабаром зробивсь «украiнофiлом», – таким iм'ям згорда звав себе п'ятнадцяти рокiв хлопець.

Тодi вже сам добував украiнськi книжки, давав iх нишком товаришам читати i мав на кiлькох чималий вплив. На його щастя гiмназiальне начальство якось не довiдалось про це. Здавши (одним з перших) екзамена в гiмназii, вiн укупi з Демидом пiшов до унiверситету. З того часу товаришi почали й жити вкупi.

Тепер обидва мали замiри шукати в мiстi роботи: Демид – допоминатись у земствi посади земського лiкаря на село, а Гордiй – шукати судовоi практики. Обидва були повнi надiй, у обох були в головi широкi мрiйнi плани, найбiльш у Гордiя. Плани були щирi, чеснi, не самолюбнi: хлопцi звали себе украiнськими народовцями… Гордiй був мов ще демократичнiший од Демида, ще палкiший та гострiший своiми поглядами.