На розпутті

І цар, здивований, вражений, устае з престолу i схиляеться Гордiевi до нiг, як святому, i вихрещуеться, а його, Гордiя, робить пiсля себе першим у царствi. Нi, пiсля себе – це погано! Але не може ж цар кинути царювати, а його посадити на престолi замiсть себе! Нi, отак: у царя е дочка чудовоi вроди, i Гордiй одружуеться з нею, а як старий цар умира, то Гордiй стае царем сам i царюе велично…

За такими мрiями спливав у Гордiя звичайно дуже довгий час. Тепер же його вразила Гатерасова постать, i вiн уже уявляв себе серед снiгiв та серед криги, уявляв, як вiн лама всi перешкоди, як своiм единим словом зупиняе бунт на кораблi, як вiн… Але ту ж мить бiль примусив його прокинутись мрiй.

– Проклята тварюка! – скрикнув вiн.

Круг його лiтало безлiч бджiл.

– Гордiю, тiкай, бо вони тебе закусають! – скрикнув Демид. – Ти штовхнув вулик.

Гордiй хотiв був ще щось сказати, але ту ж мить новий бiла примусив його скрикнути i побiгти геть.

– Проклятi бджоли, щоб вони всi виздихали! – скрикнув Гордiй.

– Защо ти iх лаеш? – спитався Демид. – Ти сам винен що вулика штовхнув.

Гордiй хотiв був сказати Демидовi щось не дуже гарне, але зупинивсь. Вiн тiльки плюнув i почав терти собi шию руками.

Через кiльки часу бiль трохи втих, але Гордiй мовчав: вiн розсердився на дiйснiсть, що так неласкаво розiгнала його мрii. І дедалi вiн сердився все бiльше та бiльше: зло все росло та росло, все пiднiмалось та пiднiмалось у його в грудях.

Але вiн зараз не пiшов, а трохи мовчки позлував, лежачи на травi (Демид думав, що в його нестерпуче болить шия, не займав i дуже його жалiв), знов помалу розбалакавсь, i знову хлоп'яча розмова повернулась до прочитаноi книжки. Гордiй знову почав оповiдати, що зробив би, якби в його було три мiльйони. Вiн довго й палко казав, а Демид слухав його мовчки, сидячи пiд грушею, прихилившись до стовбура спиною i втупивши замисленi очi кудись у далечiнь.

– А ти що зробив би, якби в тебе було три мiльйони? – зненацька спитався Гордiй, ставши перед Демидом i вдивляючись у його блискучими, розпаленими очима.

– Я? – перепитався Демид i змовк.

– Еге, ти! Кажи! – нетерпляче пiдгонив Гордiй.

– Але ж у мене не буде трьох мiльйонiв, – чи то сумно, чи то поважно вiдмовив Демид, не одриваючи очей од блакитноi далечiнi.

– А! Який ти! – розсердився Гордiй.