Хатка в балці

Хатка в балцi

Борис Грiнченко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Хатка в балцi» Бориса Грiнченка – оповiдання, в якому автор майстерно поеднуе описи природи з психологiчним станом людини.*** Перу автора належать й iншi твори, зокрема, «Батько та дочка», «На розпуттi», дилогiя «Серед темноi ночi», «Пiд тихими вербами», «Пан Коцький», «Без хлiба», «Каторжна», «Сам собi пан» тощо. Борис Грiнченко вiдомий як талановитий письменник, який працював у жанрах прози, поезii та драматургii.

Борис Грiнченко

ХАТКА В БАЛЦІ

I

Хутiр Маненький так названо тим, що в йому було всього три хати. Та згодом вiн iще поменшав, бо зосталося тiльки двi: одна згорiла, то чоловiк не схотiв бiльше на хуторi жити, а подався назад у слободу.

Степова, не дуже велика, рiчка крутилася туди й сюди серед рiвноi площини та й проробила собi якось двi дороги: одну в той бiк, де було село, а друга була – сказати б – балка.

У старовину, як води в рiчцi було мало, то й в балцi сухо було; а як ii бiльшало в рiчцi, то вона заливала й балку, а в великi дощi розливалася широко й далеко по степу, топлячи хлiб. Колись, за панського ще права, пан iзвелiв насипати добру греблю, щоб загородити рiчцi дорогу в балку. Тепер уже не могла рiчка розливатися набiк. Балка була завсiгди суха, – тiльки погожа вода з холодноi кринички протiкала по iй дзюркотливим струмочком. Пановi сподобалася дуже ця балка, то вiн i почав заводити там хутiр. Уже вiн посадив там трьох хазяiнiв, аж тут вийшла воля, i бiльше нiхто не пiшов у балку. Хутiр стали звати Маненьким i звали так i тепер.

Двi хати стояли одна вiд одноi далеченько. Одну однiй видно було добре; як гукнеш, то чути голос, а слiв хоч скiльки гукай, не розбереш. Бiльша стояла по один бiк балки, геть вище вгору й ближче до греблi. Друга, менша, притулилась iз другого боку балки, мало не на самому днi, бiля кринички.

Бiльша хата була гарно обгороджена, у дворi було повно повiток та хлiвiв, а в iх товару та коней багато. Там жив заможний господар Корнiй Гончаренко. Вiн був непитущий, працьовитий господар, трохи скупий i добре вивчив приказку: «хто шага не береже, той сам шага не вартий. І вiн дуже берiг того шага, може аж надто дуже, бо коли б менше, то бiльше б Корнiя люди любили, був би вiн сам добрiший.