Князь Ігор

Всi князi з ним укупi на невiрних б'ють, тiльки молодого князя Новгородсiверського, Ігоря Святославовича, там немае. Послав був i по нього старий Святослав, до умiсного бою за рiдну землю з половцями закликаючи. Скоро дуже виступив у похiд князь Святослав, а тут ще й одлига настигла – нема ходу за одлигою та за густими туманами степовими. Зоставсь князь Ігор дома. А як дочувся, що Святослав побив половцiв, усi iх шатра забрав i багато коней i бранцiв привiв, опанувало i його завзяття: – Що ж, – каже, – не князi ми, чи що? – Ходiмо й ми здобудемо собi чести й слави i покажемо ворогам, як нашу рiдну землю займати.

Ото ж i звелiв вiн молодому синовi своему, Володимировi, вести до нього вiйсько з Путивля; звелiв племiнниковi своему поспiшатися з Рильська: випрохав собi на помiч загiн чернiгiвського вiйська. А зробивши се, звiстку шле до свого брата меншого, князя Трубчевського Всеволода. Молодий сей князь був, а лицар найславетнiший: куди кине своiм орлиним оком, де махне своею дужою рукою, там ворог трупом поле встилае або тiкае, не озираючись. Тяжко дужий i в бою хоробрий був князь Всеволод, то й прозвано його за се Буйним Туром. Шле йому Ігор таке слово: – Брате мiй любий! Годi вже нам дома сидiти. Чи не час нам половцiв пошарпати, щоб вони нашоi землi не плюндрували? А збирай бо, брате, своi вiрнi вояки та рушаймо вкупi на ворога! Не забарився з вiдповiддю Буй-Тур Всеволод: оповiщае вiн любого брата Ігоря i шле йому таке слово: – Брате мiй любий, коханий мiй брате! Один ти в мене брат единий – обидва ми однiеi крови, обидва Святославовичi. То сiдлай, брате Ігорю, своi конi ворониi, а моi вже сiдланi готовi бiля Курського стоять. І не перваки ж моi куряне у вояцьких справах: пiд сурмами iх повивано, пiд шоломами лелiено, од списа кiнцем iх годовано. І знають вони всi дороги степовii, усi яри й балки глибокii. Туго луки своi вони понатягали, шаблi погострили. Сами ж вони, мов сiриi вовки, гуляють полем, собi чести шукаючи, а князевi слави здобуваючи! Не забарився й Ігор. Зiбрались до нього i син його, князь Путивльський, Володимир; i племiнник Святослав Олегович, князь Рильський, з своiм вiйськом. Прийшов i загiн вiйська з Чернiгова. Сам князь Ігор вiйсько зiбрав у своему городi Новгородовi-Сiверському. Дружину свою Ярославну покинув вiн у Путивлi, а сам в золоте стремено вступив, i рушили всi у похiд степом. Їдуть. От уже й малий Дiнець блиснув бистрою хвилею.