Червоне і чорне

Це вiдчуваеться уже в «Червоному i чорному», де соцiальний конфлiкт героя з навколишнiм середовищем виразно обумовлений полiтичними факторами дворянсько-клерикальноi монархii Карла X. Пiсля поiздки до Францii у 1833 р., коли ще були свiжi слiди кривавих розправ уряду з повстаннями лiонських ткачiв та паризьких республiканцiв, свою ненависть до фiнансовоi аристократii, що тодi панувала у Францii, Стендаль втiлив у великому, на жаль, незакiнченому белетристичному творi «Червоне i бiле», або «Люсьен Левен».

Герой роману – син паризького банкiра, слабкiший, iнертнiший за Сореля.

Користуючись сюжетною бiографiею героя, спочатку студента Полiтехнiчноi школи, пiзнiше офiцера кавалерiйського полку i, нарештi, чиновника мiнiстерства внутрiшнiх справ, Стендаль показуе читачам Париж i французьку провiнцiю початку 30-х рокiв, легiтимiстськi змови i дiяльнiсть республiканцiв, але головну увагу зосереджуе на викриттi суспiльства Липневоi монархii та ii державного апарату.

Усе суспiльство епохи Луi-Фiлiппа у його вищих сферах отруене владою грошей, воно грунтуеться на полiтичнiй безпринципностi й запроданствi; мiнiстри грають на бiржi i програють iнтереси Францii, конкуруючи в цьому з самим «королем французiв»; парламентськi вибори перетворилися на брудне гендлярство; промисловiсть розвиваеться лише заради збагачення окремих осiб, а пролетарiат голодуе.

За силою прямого, неприхованого викриття зовнiшньоi й внутрiшньоi полiтики буржуазноi монархii, за рiшучiстю, з якою була поставлена проблема становища робiтничого класу, цей роман не мав собi рiвних у французькiй лiтературi тридцятих рокiв XIX столiття.

На iталiйському матерiалi полiтична тема «вибухнула» 1829 р. в новелi «Ванiна Ванiнi», присвяченiй iдеi революцiйного обов'язку. Далi вона голосно зазвучала в «Італiйських хронiках», де, поряд з мотивами кохання, розбитого соцiальною нерiвнiстю, помсти за розтоптану гiднiсть тощо, з'являлися оповiдання про iталiйських «бригантiв» XVI–XVII столiть, яких Стендаль вважав за «полiтичних борцiв», «захисникiв народу», попередникiв карбонарiiв.

До 1848 р. про Стендаля, якого Бальзак називав «одним з найзначнiших розумiв» свого часу, було написано всього кiлька статей. Перша збiрка його творiв у Францii вийшла в перiод мiж 1854–1871 рр.