Червоне і чорне

Але сам не можу з усiм упоратись i боюся взяти компаньйона, щоб не натрапити на шахрая, а тому щодня пропускаю вигiднi справи. У минулому мiсяцi я дав заробити шiсть тисяч франкiв Мiшо iз Сент-Амана, я його вже шiсть рокiв не бачив i випадково зустрiв на торгах у Понтарлье. Чому б тобi не заробити цi шiсть тисяч або принаймнi хоч три тисячi? Адже якби ти був зi мною на торгах, я б накинув цiну на деревину, всi б вiдступилися, й вона лишилася б за мною. Іди до мене в компаньйони.

Ця пропозицiя не сподобалась Жульеновi, вона не в'язалася з його фантастичними мрiями.

За вечерею, яку вони зварили самi, як героi Гомера, бо Фуке жив самотньо, вiн показав Жульеновi своi рахунки, щоб довести, яка прибуткова його торгiвля деревом. Фуке був високоi думки про Жульенову освiченiсть i вдачу.

Нарештi Жульен залишився сам у маленькiй комiрчинi з ялинових колод. «Справдi, – мiркував вiн, – я можу тут заробити кiлька тисяч франкiв, а потiм уже вирiшу, що одягати: мундир чи сутану, залежно вiд моди у Францii.

Заощадженi грошi допомогли б менi подолати усякi дрiбнi перешкоди. Живучи тут самотою, я зумiв би позбутися свого темного неуцтва щодо всяких поважних речей, якi цiкавлять панiв у салонах. Але Фуке не хоче одружуватись, хоч сам тiльки й торочить, що самотнiсть робить його нещасним. Ясно, коли вiн бере в компаньйони людину, яка нiчого не може вкласти у справу, значить, вiн сподiваеться мати товариша, який нiколи його не покине».

– Та невже я обдурю свого друга? – з обуренням скрикнув Жульен. Хлопець, для якого лицемiрство i неприязнь до людей були звичайним способом пробивати собi дорогу, тепер не мiг припустити й думки про найменшу нечемнiсть щодо людини, яка його любить.

Але раптом Жульен зрадiв: вiн знайшов привiд вiдмовитись. «Як? Змарнувати сiм або й вiсiм рокiв? Та менi ж буде двадцять вiсiм; а в цих лiтах Бонапарт уже здiйснив величнi дiла! Поки я, нiкому не вiдомий, набуду трохи грошей, тиняючись по торгах i запобiгаючи ласки якихось жалюгiдних шахраiв, – хто знае, чи збережеться ще тодi в моему серцi хоч iскра священного вогню, необхiдного для здобуття слави?»

На другий ранок Жульен стримано й рiшуче заявив доброму Фуке, який вважав справу вирiшеною, що покликання до святого служiння церквi не дозволяе йому прийняти його пропозицiю.

Фуке не мiг отямитись вiд подиву.