Червоне і чорне

У тi хвилини, коли в присутностi дiтей, що стали тепер вже надто кмiтливi, iм доводилося триматися в рамках спокiйноi, розважливоi розмови, Жульен, дивлячись на неi сяючими вiд кохання очима, покiрно слухав ii розповiдь про те, що робиться у свiтi. Часто серед розмови про яке-небудь хитре шахрайство, пов'язане з проведенням дороги або з пiдрядами, панi де Реналь раптом забувалася й втрачала самовладання. Жульеновi доводилося спиняти ii, бо вона з неуважностi дозволяла собi з ним такi iнтимнi жести, як iз своiми дiтьми.

І справдi, були хвилини, коли iй здавалося, що вона любить його, як свою дитину. Хiба не доводилось iй безперестанку вiдповiдати на його наiвнi запитання про тисячу найпростiших речей, якi вiдомi хлопчиковi з доброi сiм'i вже в п'ятнадцять рокiв? Але через хвилину вона дивилася на нього з захопленням, як на свого володаря. Глибина його розуму навiть лякала ii; щодалi яснiше бачила вона в юному абатi майбутню велику людину. Вона уявляла собi його то папою, то першим мiнiстром, як Рiшелье. «Чи доживу я до того часу, коли ти прославишся? – сказала вона Жульеновi. – Перед великою людиною тепер вiдкритi всi дороги: вона потрiбна i королю, i церквi. Адже про це весь час тiльки й чуеш розмови в салонах. І якщо не з'явиться якийсь новий Рiшелье й не вгамуе цю бурю розбрату й чвар – все загине».

XVIII. Король у вер'ерi

Чи ви справдi вартi лише того, щоб викинути вас геть, як нечисть, народ без душi, без кровi в жилах?

    Казання епископа в каплицi св.

Климента

Третього вересня, о десятiй годинi вечора, головною вулицею Вер'ера галопом проскакав жандарм, розбудивши всiх у мiстi. Вiн сповiстив, що його величнiсть король прибуде в недiлю, а це було у вiвторок. Префект дозволяв, себто наказував, утворити почесний караул, зустрiч мала бути урочиста й пишна. Естафета була негайно надiслана у Вержi. Пан де Реналь приiхав уночi й застав усе мiсто схвильованим. Кожен набридав зi своiми претензiями. Тi, хто були менш заклопотанi, поспiшали найняти балкони, щоб подивитись на в'iзд короля.

Кого призначити командиром почесноi варти? Пан де Реналь розумiв, як багато важить – в iнтересах власникiв будинкiв, що пiдлягають перенесенню, – щоб командування було покладено на пана де Муаро; це могло б допомогти йому одержати мiсце першого помiчника. Не могло бути нiяких нарiкань щодо благочестя пана де Муаро, воно справдi бездоганне. Але пан де Муаро зроду не iздив верхи.