Червоне і чорне

З дивовижною для такоi простодушноi жiнки спритнiстю вона домоглася вiд пана де Муаро i супрефекта де Можiрона, щоб Жульена призначили до почесноi варти, хоч на це мiсце претендували п'ять чи шiсть юнакiв з родин багатих фабрикантiв, до того ж принаймнi двое з них вiдзначалися зразковою побожнiстю. Пан Вально, який розраховував посадити у свiй екiпаж найвродливiших жiнок мiста, щоб усi могли помилуватись його гарними нормандськими кiньми, погодився вiддати одного з своiх коней Жульеновi, якого ненавидiв бiльш нiж будь-кого.

Але в усiх, кого зараховано до почесноi варти, були своi або позиченi розкiшнi мундири небесно-блакитного кольору з полковницькими срiбними еполетами, в яких почесна варта хизувалася сiм рокiв тому. Панi де Реналь хотiлось дiстати для Жульена новий мундир, а в неi лишалось тiльки чотири днi, щоб замовити в Безансонi повну форму, зброю, кашкет i т. iн., тобто все потрiбне для почесного вартового. Найпотiшнiше було те, що вона вважала необережним замовляти мундир для Жульена у Вер'ерi. Вона хотiла вразити i його, i все мiсто.

Покiнчивши справу з почесною вартою i з впливом на громадську думку, мер узявся до пiдготовки урочистоi релiгiйноi церемонii, бо король неодмiнно хотiв вiдвiдати уславленi мощi святого Климента, що зберiгаються в Бре-ле-О, за милю вiд Вер'ера. Бажано було зiбрати якомога бiльше духiвництва, але це виявилось дуже важкою справою. Новий кюре, Маслон, аж нiяк не хотiв допустити присутностi пана Шелана. Пан де Реналь марно доводив йому, що це буде необачно: короля мав супроводити маркiз де Ла-Моль, предки якого з давнiх-давен були губернаторами цiеi провiнцii.

І вiн уже тридцять рокiв знае абата Шелана.

Напевне, приiхавши у Вер'ер, вiн запитае про нього i якщо дiзнаеться, що той впав у опалу, то здатний буде пiти до старого в його будиночок у супроводi такого численного почту, який тiльки буде при ньому. Оце був би ляпас!

– Для мене буде ганьба як тут, так i в Безансонi, – заперечував абат Маслон, – якщо вiн з'явиться в моiй парафii.

Це ж янсенiст, Боже милосердний!

– Кажiть що хочете, дорогий абате, – вiдказав пан де Реналь, – а я не можу допустити, щоб представники влади у Вер'ерi дiстали вiд пана де Ла-Моля таку образу. Ви його не знаете, – при дворi вiн добромисний, а тут, у провiнцii, такий скалозуб i насмiшник, що радий усякiй нагодi кому-небудь дозолити. Вiн може, виключно для власноi розваги, зганьбити нас в очах лiбералiв.