Червоне і чорне

Увiйшовши в келiю, де були камер-лакеi, вiн побачив у них у руках митру. Мимохiть скоряючись владному поглядовi Жульена, вони подали йому митру його преосвященства.

Вiн з гордiстю понiс ii; увiйшовши в залу, вiн уповiльнив ходу, несучи ii з повагою. Єпископ тепер сидiв перед дзеркалом, але час вiд часу його права рука, хоч i стомлена, i далi благословляла. Жульен допомiг йому накласти митру. Єпископ похитав головою.

– Еге, вона тримаеться, – задоволено сказав вiн Жульеновi. – Можна вас попросити трохи вiдiйти?

Єпископ швидко вийшов на середину зали, потiм, наближаючись повiльними кроками до дзеркала, знов прибрав сердитого вигляду i став поважно роздавати благословення.

Жульен остовпiв, вiн починав усе розумiти, але не наважувався повiрити цьому. Єпископ спинився i раптом, втративши всю свою суворiсть, глянув на нього й спитав:

– Що ви скажете про мою митру, пане, добре вона сидить?

– Чудово, монсеньйоре.

– Вона не зсунута надто назад? Адже це псуе статечний вигляд; проте, з другого боку, не слiд також насувати ii на брови, мов офiцерський кiвер.

– Менi здаеться, що вона сидить якнайкраще.

– Король звик бачити статечне й, напевне, дуже суворе духiвництво. Менi не хотiлося б, особливо через мою молодiсть, мати занадто легковажний вигляд.

І епископ знов став походжати, роздаючи благословення.

«Ясно, – подумав Жульен, нарештi наважившись зрозумiти те, що бачив. – Вiн вправляеться, вiн вчиться благословляти».

– Ну, я готовий, – сказав епископ за кiлька хвилин.

 – Пiдiть, пане, попередьте пана ректора i панiв з капiтулу.

Незабаром пан Шелан у супроводi двох найстарiших священикiв увiйшов крiзь величезнi дверi з чудовою рiзьбою, яких Жульен ранiше не помiтив. Але тепер вiн був, вiдповiдно до свого рангу, позаду всiх i мiг бачити епископа тiльки через плечi священикiв, що юрмилися бiля дверей.

Єпископ повiльно йшов через залу; коли вiн наблизився до порога, священики вишикувались, утворюючи процесiю.

Пiсля хвилинного замiшання процесiя вирушила, заспiвуючи псалом. Єпископ iшов останнiм мiж паном Шеланом i ще одним старим священиком. Жульен, як особа, приставлена до абата Шелана, прослизнув зовсiм близько до монсеньйора. Процесiя прямувала довгими коридорами абатства Бре-ле-О; незважаючи на яскравий сонячний день, вони були темнi й вогкi. Нарештi всi вийшли на паперть. Жульен не тямив себе вiд захвату такою гарною церемонiею.