Червоне і чорне

Раптом Жульен перестав говорити про Наполеона; вiн заявив, що хоче стати священиком, i його тепер постiйно бачили на тартаку з латинською Бiблiею, яку дав йому кюре, – вiн вивчав ii напам'ять. Добрий старий кюре, захоплений його успiхами, проводив з ним цiлi вечори, даючи йому уроки теологii. Жульен виявляв при ньому тiльки побожнi почуття. Хто б мiг подумати, що це юне, майже дiвоче обличчя, таке блiде й лагiдне, таiло непохитну рiшучiсть витерпiти якi завгодно муки, аби лиш пробити собi дорогу.

Пробити дорогу для Жульена означало насамперед вирватись iз Вер'ера; вiн ненавидiв свiй край.

З раннього дитинства в нього бували хвилини надзвичайного пiднесення. Вiн з насолодою поринав у мрii, уявляючи, як його будуть знайомити з паризькими красунями, i вiн зумiе привернути iхню увагу якимсь надзвичайним вчинком. Чому б однiй з них не покохати його, як покохала Бонапарта, коли вiн ще був бiдним, блискуча панi де Богарне? Протягом багатьох рокiв ужиттi Жульена не було, здаеться, жодноi хвилини, коли б вiн не повторював собi, що Бонапарт, нiкому не вiдомий бiдний лейтенант, зробився володарем свiту з допомогою тiльки своеi шпаги.

Будiвництво церкви й вироки мирового суддi раптом вiдкрили йому очi. Протягом кiлькох тижнiв вiн ходив як божевiльний: у нього зародилася одна iдея i нарештi охопила його з тiею непереборною силою, яку мае над палкою душею перша думка, що здаеться iй власним вiдкриттям.

«Коли Бонапарт примусив говорити про себе, Францiя боялась iноземноi навали; вiйськовi доблестi були необхiднi, i вони були в модi. А тепер священик у сорок рокiв одержуе платню в сто тисяч франкiв, тобто втричi бiльше, нiж уславленi генерали Наполеона. Священикам потрiбнi люди, що допомагали б iм. Ось i цей мировий суддя, така свiтла голова, такий ранiше чесний старий, – а вiд страху не догодити молодому тридцятилiтньому вiкарiевi ганьбить себе.

Одного разу, саме в розпалi свого удаваного благочестя, коли вiн уже два роки студiював теологiю, Жульен раптом виказав себе несподiваним вибухом вогню, що пожирав його душу. Це трапилося в пана Шелана: на обiдi, де були присутнi священики, яким добрий кюре рекомендував Жульена як чудо премудростi, вiн несподiвано почав захоплено звеличувати Наполеона.