Червоне і чорне

Панi де Реналь, прогулюючись iз паном Вально та супрефектом, випадково зайшла в лiс. Вона побачила Жульена на землi i подумала: «Вiн умер». Вона так схвилювалася, що пан Вально вiдчув ревнощi.

Вiн турбувався передчасно. Жульен вважав панi де Реналь красунею, але ненавидiв ii саме за вроду: адже це була перша перешкода на його шляху, i юнак мало не спiткнувся об неi. Вiн уникав розмов з нею, щоб вона забула його порив, який першого дня штовхнув його поцiлувати iй руку.

Елiза, покоiвка панi де Реналь, незабаром закохалася в молодого гувернера; вона часто говорила про нього своiй панi.

Через те кохання мадемуазель Елiзи один з лакеiв зненавидiв Жульена. Якось Жульен почув, як той казав Елiзi: «Ви вже не хочете й розмовляти зi мною з того часу, як з'явився у домi цей замазура гувернер». Жульен не заслуговував такоi образи, але, будучи вродливим юнаком, пiдсвiдомо став iще бiльше дбати про свою зовнiшнiсть. Ненависть пана Вально теж подвоiлась. Вiн прилюдно заявив, що таке кокетство не личить молодому абатовi. Хоч

Жульен i не носив сутани, але його чорний костюм нагадував одяг священика.

Панi де Реналь помiтила, що вiн часто про щось розмовляе з Елiзою, i дiзналася, що причиною цих розмов була крайня бiднiсть Жульенового гардеробу. Вiн мав так мало бiлизни, що йому доводилось дуже часто вiддавати ii пралi, i саме в цьому Елiза йому допомагала. Убозтво Жульена, про яке панi де Реналь i гадки не мала, зворушило господиню, iй хотiлося зробити Жульеновi подарунок, але вона не наважувалась.

Внутрiшня боротьба панi де Реналь була першим болiсним почуттям, якого завдав iй Жульен. До того часу Жульенове iм'я було для неi нерозривно зв'язане з почуттям чистоi духовноi радостi. Стурбована думкою про бiднiсть гувернера, панi де Реналь якось сказала чоловiковi, що слiд було б подарувати йому бiлизни.

– Ото дурницi! – вiдповiв вiн. – Чого ради робити подарунки людинi, якою ми цiлком задоволенi i яка нам прекрасно служить? Якби вiн почав ставитись недбало до своiх обов'язкiв, тодi треба було б його заохотити.

Панi де Реналь вiдчула всю образливу ницiсть такого погляду; однак до появи Жульена вона б не помiтила цього. Тепер, дивлячись на дуже охайне, хоч i скромне вбрання молодого абата, вона завжди казала сама собi: «Бiдолашний хлопець, як вiн викручуеться?»

Поступово все те, чого бракувало Жульеновi, стало викликати в неi спiвчуття до нього, а не нiяковiсть.