Червоне і чорне

Жульеновi схотiлось записати своi думки, – в усякому iншому мiсцi це було б для нього небезпечно. Квадратна кам'яна брила правила йому за стiл. Перо його лiтало; вiн не бачив нiчого навколо. Нарештi помiтив, що сонце сiдае за далекi гори Божоле.

«Чому б менi не перебути тут нiч? – подумав Жульен. – У мене е хлiб, i я вiльний». При цьому величному словi його душа запалала. Постiйне лицемiрство довело його до того, що вiн не мiг вiдчувати себе вiльним навiть з Фуке. Пiдперши голову руками, Жульен сидiв у гротi, втiшаючись мрiями й вiдчуттям волi, щасливий, як iще нiколи в життi.

Не помiтив, як один по одному згасли останнi променi вечiрньоi заграви. В безмежнiй, непрогляднiй темрявi Жульенова душа поринула в споглядання картин його майбутнього життя у Парижi. Насамперед вiн уявляв собi таку прекрасну й розумну жiнку, якоi не зустрiнеш у провiнцii. Вони палко кохають одне одного. Якщо вiн розлучаеться з нею на кiлька хвилин, то тiльки для того, щоб здобути славу й стати ще гiднiшим ii кохання.

Але тут усякого юнака, вихованого серед сумноi дiйсностi паризького свiту, – навiть юнака iз Жульеновою уявою, – холодна iронiя пробудила б вiд такоi романтичноi маячнi; великi подвиги й надiя прославитись миттю розвiялися б, а натомiсть пригадалася б загальновiдома iстина: коли залишаеш коханку саму, – горе тобi! Вона зрадить тебе двiчi або й тричi на день. Однак юний селянин вважав, що для звершення героiчних подвигiв йому бракуе лише щасливоi нагоди.

Тим часом глуха нiч давно заступила день, а до селища, де жив Фуке, треба було пройти ще два лье. Перш нiж покинути грот, Жульен розклав багаття i старанно спалив усе, що написав.

Вiн дуже здивував свого друга, коли постукав до нього о першiй годинi ночi. Фуке саме писав рахунки. То був довготелесий i незграбний хлопець, iз грубими рисами обличчя й довжелезним носом, але пiд його непривабливою зовнiшнiстю ховалося добре серце.

– Чи ти не посварився зi своiм паном де Реналем, що отак зненацька прийшов до мене?

Жульен розповiв йому про вчорашнi подii, як вважав за потрiбне.

– Зоставайся в мене, – сказав Фуке, – я бачу, ти вже добре знаеш i пана де Реналя, i Вально, i супрефекта Можiрона, i кюре Шелана. Ти розкусив лукаву вдачу цих панкiв; тепер тобi саме годилося б зайнятись торгами на пiдряди. Ти краще за мене знаеш арифметику i мiг би вести моi рахунки. Я чимало заробляю на своiй торгiвлi.