Червоне і чорне

Отож, якби пановi де Муаро – власниковi трьох будинкiв, якi пiдлягали перенесенню, – пощастило обiйняти посаду першого помiчника, а згодом i мера (коли пана де Реналя оберуть депутатом), вiн би, в разi потреби, закрив на все очi, i будинки, якi виходять фасадом на королiвський тракт, були б тiльки трохи перебудованi i, таким чином, простояли б iще сто рокiв. Незважаючи на високу набожнiсть i безсумнiвну чеснiсть пана де Муаро, всi були певнi, що вiн буде «поступливий», бо в нього велика сiм'я.

Серед тих будинкiв, що пiдлягали перенесенню, дев'ять належали найзнатнiшим особам Вер'ера.

У Жульенових очах ця iнтрига важила далеко бiльше, нiж iсторiя битви при Фонтенуа, – цю назву вiн уперше побачив в однiй з книг, присланих йому Фуке. Чимало було на свiтi такого, що дивувало Жульена ось уже п'ять рокiв, вiдколи вiн став ходити вечорами до кюре. Але скромнiсть i смирення – найбiльшi чесноти юнака, що студiюе теологiю, а тому вiн не мав змоги нi про що розпитувати.

Одного разу панi де Реналь дала якесь розпорядження лакеевi свого чоловiка, вороговi Жульена.

– Але ж, панi, сьогоднi остання п'ятниця мiсяця, – вiдповiв той багатозначно.

– Тодi йдiть, – сказала панi де Реналь.

– Значить, вiн зараз пiде в отой сiнний склад, де колись була церква, яку недавно знов вiдкрили, – сказав Жульен, – але навiщо? Ось таемниця, якоi я нiколи не мiг зрозумiти.

– Це якийсь дуже спасенний, але дивовижний заклад, – сказала панi де Реналь, – жiнок туди не пускають.

Я тiльки знаю, що там усi кажуть один одному «ти». Наприклад, якщо наш лакей там зустрiнеться з паном Вально, то цей зарозумiлий дурень зовсiм не розгнiваеться на те, що Сен-Жан звертатиметься до нього на «ти», i сам вiдповiсть йому тим самим. Коли ви хочете докладнiше дiзнатися, що саме там робиться, я розпитаю при нагодi пана де Можiрона i пана Вально. Ми вносимо туди по двадцять франкiв за кожного слугу, щоб вони нас коли-небудь не зарiзали.

Час минав непомiтно. Коли Жульена охоплювали напади похмурого честолюбства, вiн згадував принади своеi коханоi i заспокоювався. Змушений ховати вiд неi своi сумнi й глибокi мiркування – бо вони належали до протилежних таборiв, – Жульен, сам того не помiчаючи, ще дужче вiдчував щастя, яке вона йому давала, i дедалi бiльше пiдпадав пiд владу ii чарiв.