Твоя зоря

Нема в нiй претензii, як це часом бувае в дружин дипломатiв, е стримана, природна гiднiсть, а надто ж очi в цiеi Заболотноi-сан: коли, хвилюючись, зведе iх угору, на чоловiка, вони стають сяючi, просто розкiшнi!.. Все це не проходить повз увагу французьких дiвчат та хлопцiв, i японцi та японки теж вмiють таке оцiнити, декотрi з пасажирiв перемовляються мiж собою з цього приводу зовсiм без iронii: гляньте, якi очi в тiеi жiнки!.

. Напрочуд гарна пара… Чим не символ злагоди й щастя! Але чому це нас дивуе? – схаменуться потiм студенти. Чому ця сценка людського тепла, подружньоi любовi та злагоди, чому вона для нас стае дивом? Справдi, чому? Чи не занадто багато стае в життi дисонансiв, що навiть i такi, по сутi, звичайнi людськi сценки починають нас вражати?

Незадовго до вiдльоту Заболотним довелося витримати, видно, для них неминучий емоцiйний шквал: цiлим з'юрмиськом налетiли посольськi, переважно жiноцтво, з квiтами, з бурхливим проводжальницьким лементом.

– Шампанського! Вiдiбрати в них вiзи! Заболотний, Соню ми не вiдпустимо, як собi хочте!

– Гейшу хай звiдси бере, а Соня залишаеться з нами, – ну як ми будем без неi?! Хто наших нащадкiв амбасадських бавитиме?

І ще якийсь землячок солоденький крутився тут весь час бiля Заболотних, намагаючись розважити iх своiми проводжальницькими дотепами.

– Побачите ваших – кланяйтесь нашим!

Але це чомусь нiкого не смiшило. Солоденький мусив видвольнятися кислою миною.

Виникла потреба в деяких формальностях, отих, котрi поки що переслiдують пасажирiв по всiх митницях свiту, одначе жiноцтво i на це вiдгукнулось по-своему:

– Якi можуть бути формальностi для Заболотного!

– Вiн на цьому Ханеда – як дома!

– Всюди сiе мiжнародний приятелiзм… В нього тут кругом своi!

– А де в нього не своi? На Новiй Зеландii досi тiльки згадай мiстера Заболотного, одразу усмiшки: а, це той асi Такий веселий джентльмен! Так ганяе! Два «мерседеси» розбив! Совет козак!.

.