Твоя зоря

Малюки зiркооко й пильно, майже з дорослою серйознiстю зорять на нас, а матерi iхнi так мило сплескують руками, розквiтаючи в безмежно ласкавих усмiшках:

– Соня-сан! Соня-сан!

Ось, виявляеться, на чиi проводи вони поспiшали… Постукують сандалi-дзорi, жiночi руки з ходу складаються перед Заболотною для привiту, i старшi й молодшi японки схиляються низько[6 - Однак зовсiм не принизливо.] у своему традицiйному пластичному поклонi, i вже й Заболотна сяе очима iм навстрiч, вона, видно, не сподiвалася бачити цих людей серед проводжаючих i тим бiльше потiшена й рада, що вони не забули ii, прийшли.

Соня-сан! Соня-сан… вакцина… бебi… полiомiелiт… Бiля нас не вщухае цей тонкоголосий щебет японок, i лише згодом, уже в лiтаку, менi вдаеться з'ясувати, в чiм рiч. Скiлькись часу тому на одних зборах Товариства японо-радянськоi дружби Заболотну обступили жiнки-матерi, одна тримала на виднотi дитинча, скручене полiомiелiтом, iншi теж протискались до неi з хворими дiтьми: збуджено виявляючи своi почуття, японки звернулись до Заболотноi з проханням допомогти iм будь-яким чином дiстати вакцину вiд цiеi недуги, – звiдкись iм стало вiдомо, що така вакцина зараз винайдена в Радянському Союзi, медицина ii саме випробовуе, лiки нiбито дають ефект… І ось вони зiйшлись на думцi, що Соня-сан само та людина, яка iм допоможе… Заболотний, котрий про все це жваво розповiдав менi в лiтаку, не без гордощiв Зауважив, що справдi в цiй iсторii Соня перевершила себе! Навiть i для нього було несподiванкою, якi запаси затятостi дружина таiла в собi, яку силу волi, наполегливостi раптом виявила сумирненька його Соня, коли пiд час вiдпустки стала добувати тi труднодоступнi лiки. Лише iй вiдомо, скiльки порогiв вона пооббивала, з скiлькома впливовими особами були в неi емоцiйнi, iнодi й сльозами покропленi зустрiчi, аж доки вакцину таки було добуто, хоч i вся вiдпустка ляснула па це. А як привезла вакцину та виявилось, що лiки справдi допомогли там комусь iз дiтей, то, ясна рiч, ким стала Заболотна для тих японських жiнок, при кожнiй нагодi тепер виявляли вони iй свою материнську вдячнiсть… Навiть телевiзiя про це випадок розповiла, i дружина дипломата, зовсiм того не сподiваючись, стала раптом популярною, аж ii на вулицях впiзнавали: ото ж вона пiшла, Соня-сан! Заболотна нiяковiла: ну що такого? Хай там комусь зарадила, подякували, то й чого ж iще? Тим паче, що згадана вакцина незабаром i тут перестала бути проблемою… Тож цiлком щиро Софiя Іванiвна вважала, що все це перебiльшено.