Твоя зоря

Ось болiсно напружений юнак стоiть перед тим одноруким гангстером, чимось невидимим прикутий до нього, стоiть людина, нiби назавше зневолена роботом, цим витвором власного розуму, i так допiзна вистоюють мiльйони людей у нiмому чеканнi, перебуваючи нiби в трансi. Пiсля всiх своiх вiдчаiв якийсь бiдак несе сюди, може, сподiвання останне, що бездушно постукуючий робот ранiш чи пiзнiш таки виявить милосердя й допоможе йому в слiпiй безконечнiй грi з власною долею. Заболотний в тi днi розповiдав про одного iз своiх японських приятелiв, точнiше, про його сина, якого пачiнко призвело навiть до нервовоi хвороби, бо ж вiддавався хлопець грi безрозсудно, до отупiння, до болю у головi, пiсля чого i вночi спокою не мав вiд галюцинацiй, вiд нестерпного стрибання перед очима блискучих металевих кульок.

– Можна поспiвчувати японцям, – каже Заболотний. – Нашестя роботiв на iхнi острови – це таки одне iз проклять вiку… І в цих ось туристiв, видно, теж зосталась оскома вiд пачiнко…

Схоже, що декотрi з парижан справдi зараз вiдчувають полегкiсть пiсля своiх сумнiвних токiйських розваг, та й чи може iнакше почуватись людина, котра, вихопившись iз залiзних обiймiв робота, зненацька опинилася в сяйвах вiднебесся? Земнi пристрастi вiдiйшли, згубнi спокуси зостались десь там, жодному роботовi звiдти вас по дiстати, не загiпнотизувати своею стукотнявою, вiднинi ви стаете i недосяжнi, нiякий-бо рух тут не iснуе, крiм руху цього розкiшного, лайнера, а планета, прекрасна й нещасна ваша планета, що далi й далi вiдпливае вiд вас, поглинута, безвiстями, вона теж поволi-втрачае вас i силу свою тут, поволi втрачае, сама зменшуючись до розмiрiв трохи чи не тiеi гральноi кульки.

Летимо, летимо. Сяйво з iлюмiнаторiв падае на лиця людей, всi вони приспокоенi, вже нiчим не зневоленi, не знервованi, вiд усiх земних клопотiв вiльнi – i вiд стукотняви пачiнко, i вiд свисту автострад, вiд задимлених мегаполiсiв з iхнiми вiчними смогами, де виснаженi кисневим голодуванням городяни змушенi вдаватись до встановлених на перехрестях апаратiв, з яких можна добути за кiлька iен ковток наснаженого киснем повiтря…

Але це там, па землi.

Уявнi снiги, що бiлiють за iлюмiнатором, нагадали Заболотнiй заснiженi простори ii рiдних степiв.

– Пригадуеш, – звертаеться вона до чоловiка, – якi в нас там завiрюхи бували!..