Твоя зоря

Бiлоснiжнi iлюзорнi ландшафти, що пропливають за склом iлюмiнатора, знов заволодiвають нашою увагою. Вiдсунувши шторку до краю, осяяна свiтлом тих пропливаючих небесних снiгiв, Заболотна, видно, нiяк не може на них надивитись: безмiр краси! Безмiр найхимернiших серпанкових побудов! Свiт, що сяе й сяе тобi без меж, залитий сонцем, нiким не заселений, недосяжний нi для яких димiв та отруйних випарiв, але для когось-таки мовби створений, сповнений величi й загадковостi.

Але для кого? Нiякi птахи, навiть орли, на цi висоти не злiтають. Знати б, за якими законами творяться отi мiражнi дива, осяйнi вершини, химернi бескеття, пасма гiр i фантастичнi в голубих тiнях провалля, з самого повiтря зiтканi розлогi долини, гiрськi кряжi, що знов виникають пiсля слiпучих рiвнинних просторiв, отi серпанковi гори, побудови фантастичнi, найнiжнiшi, мабуть, з усього, що е в природi. Дмухни – i iх нема… Така недовговiчна iхня архiтектонiка, вiд найменшого подмуху-доторку враз порушаться, вiд ледь чутного втручання сиво-бурою тьмою стануть, звируються хаосом всi отi поки що спокiйно-сяючi, iз самих серпанкiв зiтканi вашi Фудзi, Карпати, Кавкази, Альпи та Кордiльери… Ми тихо розмовляемо про це. Кого вони призначенi тут чарувати своiми прекрасними силуетами, серпанковi отi побудови? На яких рiвновагах тримаються i чому саме в таких формах виявляють вони себе? Чому не в якихось iнших картинах природа себе тут малюе, чому цi ii пiднебеснi серпанки живуть саме в таких ось ландшафтах, в такiй ось, а не iншiй слiпучiй фантазii хмаробудов? Природа фантазуе тут буйно, не знаючи стриму, вибудовуе щораз iншi варiанти хмароутворень, якусь нову дiйснiсть у формах чудових, довершених, все новi виставляе сонцевi на огляд небеснi своi «ЕКСПО»… Але чому вся ця фантастика несе в собi стiльки знайомих рис? Зiткана iз серпанкiв хмар подоба твердi земноi! Ступиш ногою – i дна не буде, десь там, унизу, планета, що досi голова вiд неi гуде, що декого й тут доганяе вiдгомiн ii пристрастей… Знову стюардеса сягнистим кроком iде ось упродовж салону, пiсля розмови з тим похмурим типом мовчки й поквапом проходить повз нас до пiлотськоi кабiни, i вже на щойно усмiхнених устах застигла лиш подоба усмiшки, позбавлена чару й тепла i навiть з тiнню смутноi якоiсь тривоги.