Твоя зоря

Запевняе, що в багажнiм вiддiленнi разом iз нашими валiзами мандруе в цьому небi ще одна валiза, а в нiй неухильно i нiкому не пiдлягаючи, зараз працюе невеликих розмiрiв механiзм: тiк-так, тiк-так!.. Дама з конгресу i ii старенька сусiдка перезирнулися вжахнено: виходить, на бомбi летимо? Шантажуе? Залякуе чи чого вiн хоче, цей садист? Але ж може бути, що i всерйоз – тепер стiльки всякоi нечистi на трасах розвелось…,

Тим часом вiн уже просто в обличчя Заболотному промовляв з нахабною гидкою мiною, справдi з якимось садистським смакуванням:

– Тiн-так!.

. Тiк-так!..

І пальцем тицькав ледве де до очей.

Ось тодi Заболотний, i вiдкинувши звичну чемнiсть, раптом обома руками взяв нахсабу за плечi, струсонув його так, що аж патли вiйнулись, i пiсля цього владно, наче ляльку, посадив, вдавив його в крiсло. І, дивна рiч, тепер той герой, злобно понурившись, не став чинити опору. Наче саме такого чогось i ждав. А Заболотний, обернувшись до пасажирiв, сказав до них голосно, нiби вибачаючись:

– Молодий чоловiк запевняе, що це був жарт.

Вiн перепрошуе.

По якомусь часi вийшла стюардеса з тацею в руках i, так мовби нiчого й не сталося, почала роздавати воду в келишках. Пiд час роздачi пасажири стежили за виразом ii обличчя, воно було непроникне, фантомасно замкнуте, проте уважний погляд мiг у нього вiдшукати те, чого й це хотiв би, – глибоко, як i ранiш, притаену тривогу.

…Вночi ми приземлились на котромусь iз сибiрських аеродромiв, хоча посадка ця й не була передбачена.

Всiм пасажирам велено було негайно залишити борт лiтака. Пояснень не давалось. Мороз надворi аж кипiв, для бiльшостi парижаночок, що пустилися в рейс у легеньких плащиках та курточках, цей нiчний мороз мав би стати неабияким випробуванням, та все ж i за таких обставин вони не втрачали свого оптимiзму, було чути жарти та смiх, усiх нас розважало, коли дiвочi тендiтнi руки, ненароком доторкнувшись до металевоi обшивки автобуса, вiдсмикувались, як вiд вогню, бо нахолонулий на морозi метал так i хапав. З смiхом та зойками вскакували нашi супутники в цей проледенiлий, навстрiч розчинений нам автобус, що битком набитий одразу й рушив вiд лiтака.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oles-gonchar-8313153/tvoya-zorya/) на ЛитРес.